Безперервна перервність людського життя

Все написане нижче спало сьогодні на думку, коли поверталась додому, і спостерігала мабуть вже 100500 раз, як люди перебігають дорогу, коли на світлофорі вперто світить червоне світло. Після того як стала свідком аварії за участі близької мені людини, майже ніколи не дозволяю собі такого. Не розумію одного - куди бігти? Зараз життя більшості людей так дивно влаштоване. Зранку біжимо на роботу на 9 ранку і обов'язково слід туди встигнути, потім треба встигнути на обід до такого то часу, а пізніше час вже й додому, адже там чекає прання/діти/книжка/чоловік. Все життя воно в звичайних днях якесь таке сегментоване.

А якщо глянути ще в більшому спектрі. Візьмемо наприклад підвид людини - студент звичайний. Класичний варіант - трохи вчиться, трохи прогулює. Саме від такої людини під час сесії можна часто почути слова: "Коли ж ця сесія нарешті скінчилась." Або щось на кшталт (що більше підводить до суті): "Хочу, щоб коли я проснулась був липень". І здавалось, що тут немає нічого крамольного, людині зараз погано і вона просто хоче, щоб це швидше минуло. Мабуть категорично мій погляд на ці слова перевернула банальна американська комедія "Клік". У ній герой отримав в подарунок особливий пульт. За допомогою нього можна було "перемотувати" неприємні частини життя. Якщо не бачили цього фільму, дуже рекомендую. Перемотуючи (навіть підсвідомо) не надто приємні моменти свого життя, можна просто промотати все життя.

Але чому люди це роблять? Мені так видається ми потрохи втрачаємо здатність насолоджуватись часом. Якщо вам колись до рук потрапляла справді хороша книга по тайм-менеджменту, то в ній обов'язково був напівфілософський розділ. Він пояснював, що тайм-менеджменту варто вчитись не тому, що це круто, а тому, що це може вам подарувати більше багатство, а ніж будь-яка інша робота.

Ще одна істина до мене також дійшла геть не давно. 100% чули вислів: "Час -це гроші". До недавнього часу я сприймала його, що в результаті розумно витраченого часу можна отримати гроші. І зовсім не давно (десь вичитала, можливо навіть в Кіосакі і Трампа), що для того, аби навчитись користуватись часом, отримувати від нього справжню насолоду треба уявити собі, що час - це справді гроші.

Зараз поясню 🙂 Ось уявіть собі, що кожна хвилина - це 2 грн. А тепер подивіться, чим ви займаєтесь потягом дня. Перегляд нової серії телесеріалу займає 45 хвилин. Чи готові ви б були заплатити за перегляд цієї серії 90 грн? Чи прокрастинація з переглядом стрічки соц мереж у вас займає 1,5 години в день. Чи готові ви були б віддати  180 грн за це заняття? Від чого вас остерігаю - це зовсім не означає, що потрібно відмовитись від відпочинку чи улюблених телепередач чи серіалів. Такий прийом особисто мені краще допомагає зрозуміти, що приносить мені справді насолоду, а без чого можна й обійтись.

Не любите слова "тайм-менеджмент" і різних тренерських прийомів? В мене є ще один аргумент для вас.  🙂 Є така чудова книга німецького письменника Міхаеля Енде "Момо". Незважаючи на те, що це дитяча книжка, головна сюжетна лінія розгортається навколо поняття часу. Напівфантастичний образ, яким Міхаель зобразив одну годину вартий замилування та можливості відчути справжню насолоду. Відчуйте, так само як у вас в серці народжується та помирає кожна мить!

З часом та вмінням отримувати від нього насолоду можна розібратись. 100% можна. Але навіть в тому випадку живемо просинаючись зранку, та наше життя, сприйняття життя закінчується з настанням сну. Протягом дня сотні справ, ми одні на роботі, інші в університетах. Живемо в часі постійних дедлайнів. І це стосується не тільки роботи. Суспільство для нас також встановило дедлайни у вигляді стереотипів: "До 25 років дівчина має вийти заміж", "До 30 років обов'язково слід народити першу дитину".  В свідомості кожного існує час до одруження та після одруження, до першої дитини і після першої дитини. Для себе чітко відділяємо власне дитинство і переконуємо себе, що воно скінчилось. Зараз ми школярі, потім ми живемо життям студента.

Чомусь мені сьогодні видалось, що суспільство помилково нав'язує нам звичку жити життям фрагментарно, переривчасто, певними фрагментами. Пам'ятаєте скільки разів ви самі собі говорили: "Ні, цього більше вже не буде, це вже пройдений етап". А що, якщо дозволити собі ризикнути та сприйняти життя як щось неймовірно безкінечне, не намагаючись самим собі встановити суспільно прийняті дедлайни. Не обов'язково кожен з нас має досягнути успіху та почати будувати кар'єру до 30, не всім нам варто йти в університет, не всім нам потрібно всюди встигати, не всі дні мають бути змістовно наповнені. Навіть не так 🙂 Не всі дні взагалі мають бути наповненими. І ні, ні! Не смійте, мені казати, що я закликаю вас перекладати вирішення проблем на потім та до незавершених проектів.

Все чого я хочу, це щоб ви закрили очі, і відчули як через серце проходить маленька павутинка, яка з'єднує миті між собою, яке життя п'янко-протяжне на відчуття, як відчути, наче ви пливете річкою життя, а не намагаєтесь поскладати життєві кубики. І головне - відчути насолоду, справжню насолоду від того, що існує тільки "зараз" і "вічність".

Facebook Comments
Шукаєте де зупинитись в своїх наступних мандрах? Спробуйте знайти готель чи квартиру на Booking.com

Дякуємо!

Тепер редактори знають.