країни, міста, різне Прокоментуй!

10 речей, які я не знала про Грузію

1. Найкращий GPS та довідник – ваш язик

Загалом я дуже люблю самостійність в подорожах, тому всю інформацію, яку можна дізнатись з Інтернету намагаюсь звідти і взяти. Однак Грузія це доволі інша країна. Тут частіше, а ніж зазвичай ми питались дорогу в звичайних людей. Окрім того як добратись до яких об’єктів ми часто питались і просто у людей, де можна смачно поїсти, та що це навколо нас прямо зараз. До кінця поїздки відчуваєш, що ось це так дуже навіть нормально спілкуватись із незнайомими людьми. Continue Reading "10 речей, які я не знала про Грузію"

міста 11 коментарів

Амстердам. Місто твоєї присутності

Автор фото: @Ola_bilo4ka

Місто спянило одразу. З першого ж подиху, а ще краще сказати з першого ж погляду. Все, абсолютно все навколо це красиво. І спянило не гламурною красою глянцу, чи холоднечою барокових чи готичних споруд. Було паморочливо від відкритості - величезні вікна, відсутність стереотипів, люди, які обідали чи вечеряли, виносячи столики із власного помешкання та ставлячи їх просто на вулиці.

Було багато всього - прогулянок по кварталах, які ще кілька років тому відлунювали тривожними забороненими плодами пристрасті, а зараз перетворились просто на частину екскурсійного маршруту, посиденьки в закладах, де до недавна була тільки кава,а ще багато води, води усюди, і звісно просто шалена кількість велосипедів. Ми ще першого дня запідозрили, що їх набагато більше, а ніж мешканців у місті. І були таки праві. При загальному населенні 800 тис, в місті знаходиться більше півтора мільйонів велосипедів.

Я була б не я, якби не потягйнула своїх друзів в музей науки, який в Амстері має форму корабля, та носить чудову назву "Немо". Музей просто фантастичний. Десь приблизно на голову вищий, а ніж музей в Барселоні, та в кільканадцять разів більший, а ніж музей в Москві. Експонати інтерактивні та в стилі міста. Наприклад несподівано для себе знайшли цілий поверх присвячений сексу та стереотипам сприйняття краси.

Були ми в музей Рембранта, і якщо ви не великий-великий фанат цього художника - не рекомендам. Музей меморіальний, і його шедеврів, на жаль, там досить мало. А ось музей Ван Гога - просто няма. Все те, що переглядалось і в що я була закохана із самого 10 класу (відколи вперше побачила ці шедеври) - все це по-справжньому, і з непідробною енергетикою. Якось так, що Ван Гога треба дивитись саме в Амстері. Тільки тоді розумієш про що насправді це все.

Найкращою частиною подорожі стала чудова компанія двох чудових людей, і за посередництвом моїх друзів @Rostyslav і @Ola_bilo4ka ! Ви просто моє все! Адже тільки завдяки вам враження такі повні та яскраві 🙂 Вдячна за дні та ночі 🙂

Найважче з того всього було повертатись в Україну. І не тому, що хотілось залишитись в місті, ще його пооглядати. Загалом як і кожне інше місто, так і Амстер дозволив мені пізнати свою душу за 2-3 дні. Не хотілось вертатись, бо тут в порівнянні все більше відчувається #журбинка. І вона в усьому. В закритості людей, в дибілізмах управління країною, в  непевності в завтрашньому дні. Чому так? Чому в країні, що зовсім неподалік від нашої, люди думають про свої маленькі проблеми - в якій пекарні краще хліб купити, чи не зносились ще в дитини черевики, куди поїхати відпочити на вихідні чи просто яку музику послухати ввечері? Чому ж в нашій країні на противагу мабуть немає жодної людини, яка хоча б раз на тиждень не задумувалась - а що далі? А як зробити так, щоб через декілька років, освіта яку я отримав сьогодні офіційно визнавалась, як зробити так, щоб мова, якою говорили ще твої прадіди і далі залишалась державною? Що від тебе залежить, аби після закінчення виборів хоч якась сума в гаманці не втратила купівельної спроможності за декілька днів, якщо не годин?

Це складно, вертатись сюди, але тут нам місце.

міста Прокоментуй!

Палац Рад та Храм Христа Спасителя

Зовсім не так давно, мені пощастило побувати у Москві у зв'язку з відвідуванням конференції WSC-8. приїхала я тоді на два дні раніше, аби мати змогу трохи і Москву подивитись. В путівнику, який придбала за звичкою, було кілька обєктів, які мене справді зацікавили. Один з них - музей ім. Пушкіна. В ньому доволі багата колекція модерного мистецтва (поїхала насправді туди заради одного Пікассо, але колекція мене таки вразила). Біля цього музею розташований також Храм Христа Спасителя.

Я не дуже сильно перед поїздкою займалась вивченням історії Москви, але чомусь до цього храму люди тягнулись, він був детально описаний в путівнику, і коли я туди прийшла - то було доволі бажаючих відвідати його. Мене б все це не здивувало, якби не факт, що храм на вигляд був достатньо новим.

Тоді обійшовши усе, я вийшла з нього з думкою - "Так, дуже красиво. Врешті-решт треба ж щось красиве будувати і в нашому столітті, аби мати, що залишити дітям".

Вся ця історія б не мала продовження, але сьогодні ми ходили з друзями на фільм "Шпигун" (чи то пак "Шпион" в оригіналі) і там в декількох сценах фігурував Палац Рад. Що це за споруда я дразу чесно кажучи не зрозуміла. Але потім один із друзів мені розповів, а я собі пригадала, що на курсах ескурсоводів на одній із лекцій про основі архітектури нам моя геніальна викладачка справді розповідала про цю безглузду ідею, як вияв гігантоманії сталінізму - звести палац Рад. Ось як він приблизно виглядати:

І ось сьогодні гуглячи про цей палац - прочитала, що для того, щоб його звести було знесено Храм Христа Спасителя. Якщо вірити улюбленій вікіпедії оригінальний храм було закладено в 1839 році, а освячено в 1883 р. Сучасну же споруду збудували у 90-тих роках ХХ ст. І хоча первинна споруда храму не була настільки давньою, все ж це місце мені так здається тепер частково і тому так притягує та манить віруючих - як символ відновлення віри після повалення радянської влади.

Мені часто доводиться чути різні оповідки про росіян, і можливо я б навіть багатьом із них вірила, якби у мене не було друзів у цій країні. Це дивна, і зовсім не така проста по ментальності країна, якою її намагаються представити перісічному українцеві.  Але про це вже я кось іншим разом.