вистави, події Прокоментуй!

Цирк Кобзова у м. Львів

Цирк Кобзова

Я дуже давно не була в цирку. Дуже-дуже. Останній раз ми ходили туди ще з сестрою на виставу "Каракатук", коли вона ще була не одружена. А зараз вже її малечі майже три рочки.

Отож коли випала нагода потрапити до цирку, я неймовірно зраділа. В силу своєї "львівськості" я звісно ледь не поїхала в будівлю цирку, яка на Городоцькій, і тільки завдяки щасливому збігу обставин, таки знайшлась куди насправді вартувало їхати.

Continue Reading "Цирк Кобзова у м. Львів"

вистави Прокоментуй!

Криза (театр ім. Заньковецької)

Багато хто, та і в принципі і я колись була в їх числі не дуже долюблювали театри класичної драматургії. Але на протязі останніх років мою таку думку активно змінює творчий склад заньківчан. Прогрес як в репертуарі, так і в акторському складі просто разючий. Перед сьогоднішньою виставою була на виставі-детективі "Він прийшов...". Окрім того, що чи не вперше дивилась виставу в такому стилі, так і просто тоді вразила складність сюжету тазахоплива виразність гри акторів.

Але сьогоднішня вистава була про інакше. Потрапила я на неї взагалі випадково, і не останню роль в цьому відіграли вчорашні відвідини манхеттенського фестивалю короткометражок. Мартуся порадила мені виставу "Криза" із словами, що це просто треба побачити.

Як то кажуть треба, то треба, тим більш в театрі я попри збіг обставин справді давно не була. Саму суть вистави переказувати немає змісту. На офіційному сайті театру можна знайти її коротку анотацію (http://www.zankovetska.com.ua/operating_repertoire/46.htm). Хм, заглянула на сайт анотація справді дуже коротка та філософська. Гаразд. В загальних рисах - вистава про життя однієї галицької родини (імовірно проживають у Львові) в часи недавнішньої економічної кризи.

Не дарма як жанр вистави було поставлено смішна трагедія. Комічних моментів не бракувало зовсім, швидше їх було дуже багацько. З деяких смішнючих фраз, я сміялась від душі. Особливо мене смішила пані Марта, така істина галицяка жінка, яка прилетіла до нас з часів, якщо не Польщі, то Австрії точно 🙂 . Але мабуть найбільш здобутком як акторів, так і постановників стало те, що ось такі смішні моменти були просто на разючій межі зі зворушливими та болючими, які доводили до сліз.

Чесно? Я не вірю, що якби цю виставу показали десь за кордоном її би там зрозуміли. Можливо через те, що у них інша ментальність, можливо то у нас справді така у всіх доля в українських жінок та справжніх синів свого народу. Гордість чоловіків, яка не дозволяє їм звільнитись із кваліфікованої роботи за яку не платять місяцями, та піти працювати в іншу галузь. Відчуття безвиході в жінок, коли у них за несплату кредиту забирають пральну машинку. Абсолютний конфлікт кожного з поколінь в сім'ї, та просте не бажання бачити його.

Не знаю чи хто з вас ще пригадує собі ту кризу (не ту недавнішню, а ту що була в 90-тих). Ось сьогоднішня вистава нагадала мені ті кілька днів, які збереглись в моїй пам'яті із тих часів. Один із моментів, який як ніколи сьогодні яскраво зринув в пам'яті, коли моя мама вперше і востаннє пекла вдома справжні українські паляниці, замішанні лише на борошні, воді та солі. Один із найсмачніших видів випічки, який я коли-небудь їла. Мама їх тоді пекла тому, що у нас просто не було грошей дома на хліб. В нас не було дома грошей на дріжджі. В нас не було вдома грошей на яйця. Про те, чому саме мама пекла тоді паляниці, вона розказала мені вже коли я була набагато старша, і цей момент після цього ще яскравіше врізався в пам'ять. І згадую його собі не через страх, що колись можу опинитись навіть без кусня хліба. Ні, мене це чомусь зовсім не лякає. Мене більше страшить ситуація, коли матір просто не має ні найменшої можливості дати своїм дітям, яких вона справді любить понад усе у світі, навіть кусня хліба. Оце відчуття розпачу та безпомічності в дорослій людині, професіоналі своєї справи, яка живе у своїй країні, якій на неї наплювати. Оце мене лякає!

Не буду я влізати в політику, зовсім не моя то справа, та і не про неї йшлось у виставі. Одне про що я щиро мрію, від всієї душі. Мені б дуже хотілось, щоб коли цю виставу дивилось покоління наших дітей, вони бачили в ній тільки комедію, а кінцева сцена не викликала у них стількох сліз розуміння, які були сьогодні у мене.

Рекомендую: поціновувачам складних соціальних вистав.