Ця книга стала останньою, яку прочитала в часі своєї різдвяної відпустки і я знала, що немає часу кращого для її прочитання. З поміж усіх християнських свят я люблю Різдво, адже це свято повністю сповнене світлом та добром, сповнене новими надіями та вірою у все найкраще. І це добра пора для читання таких книг, які здатні, якщо ви їм звісно дозволите, надихнути ставати кращими людьми.
Надійку Гербіш для таких натур як я варто читати завжди, і що б вона не писала – чи це дитяча книжка, чи така досить доросла книга про розмова з Богом як ось ця. Читати варто насамперед тому, що всі написані Надею слова сповнені того, що зараз не надто популярне – щирістю. І це особливо стосується книги “Дороговкази, радіо та дощ”, яка є по суті розповідю про її стосунки з Богом.
Кожен хто наважиться прочитати цю книгу із відкритим серцем знайде в ній щось для себе. Особисто мене найбільше зачепила історія про заповідь “Люби ближнього свого, як самого себе”. Надійка пише, що часто ми навіть при свідомій вірі вибираємо зручніший для себе спосіб виконувати заповіді, адже так просто любити близьких людей, які піклуються про тебе, легко любити тих випадкових диваків, які з’являються на кілька чарівних та дивовижних митей, та потім зникають назавжди. Та в цих словах є набагато більший виклик для людини, адже набагато складніше любити людей, які до тебе байдужі, які про тебе забувають, чи які для прикладу наступають тобі шпильками на ноги в метро. В ІТ-шних кругах, часто тролять на тему інтровертизму простою фразою “Я не люблю людей”. І я її сама часто говорила в останні кілька місяців, тому що не любити людей простіше, особливо живучи у великому місті. І так інколи просто транслювати свою байдужість, свою не любов, своє негативне ставлення до всього. В підсумках за попередній рік, я описувала, що мала дуже незвичний досвід наприкінці року, коли намагалась уявити своє ідеальне життя. І знаєте що? В цьому ідеальному житті, не було простіше, і не було виборів, які були спричинені тим, що так простіше. Навіть навпаки.
Любити людей, на мою думку, великий та хороший виклик, і я запрошую вас разом зі мною прийняти його.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.