Джерело. Айн Ренд

Джерело. Айн Ренд

Почала читати я цю книгу тому що це Ренд, і після того як я завершила читати Атланта мені було трішки сумно, що книга закінчилась, тому навіть імені автора було достатньо, щоб зацікавить книгою.

Книгу починати читати не просто, тому що хоч стиль Айн Ренд вчувається ледь чи не з першого абзацу, патетичність деяких описів мені більше нагадувала стилістику середньостатистичних спроб писанини (це я про опис образу та поведінки Домінік). На щастя, до середини любовна лінія вирівнюється по естетиці та більше нагадує ту стилістику Айн Ренд, яку можна було зустріти в Атланті. Під час прочитання, я припускала, що книга просто була написана не в безперервній роботі,  а існувала в якій початковій версії, та була дописаною вже через достатній проміжок часу. Та я собі обіцяла не заглядати у Вікіпедію, до завершення прочитання книги, щоб не починати бачити в книзі те, чого там насправді нема, а лиш зумовлено моїм очікуванням, після прочитання статті в Вікіпедії (до речі, ось вона: https://en.wikipedia.org/wiki/The_Fountainhead). І звісно,  я не раділа із виявлення того факту, що книга таки справді писалась не в один етап, та це швидше показує, що хоча автор може і сприймати себе як цілісну особистість стилістика письма таки може бути досить різною в залежності від "життєвого досвіду".

Мій загальний підсумок досить не однозначний. Так, звісно це Айн Ренд і коли я читаю її книги, мені здається, що вони говорять до того найглибшого що є в мені, і чому мені здається, що так ці книги, на жаль, говорять не до всіх (що несподівано стало для мене приємним, що вони так само "говорять" до моєї мами та чоловіка 🙂 ). Але чомусь але в мене до цієї книги більше, ніж до Атланта (можливо лиш тому, що я її прочитала другою, а не першою).

Мені видалось трохи дивним, що в цілій книзі я зустріла знову таки тільки один жіночий обаз, який відповідав головній ідеї книги. В Атланті ми мали Дагні, яка переживала всі трансформації до розуміння ідеї, якою існував/був вираженням і т.д. Джон Голт, в "Джерело" ми маємо лиш Домінік, яка (... і далі за текстом першої половини речення ...) - Говард Рорк. І хоча нюанси персонажів змінюються від книги до книги, та в загальному - це ті самі люди в тих самих співвідношеннях, і хоча я розумію, що це може просто вираження того часу, коли сильна жінка була швидше феноменом, ніж нормою, та дивно, все таки, що авторці не було цікаво погратись з інакшими гендерними співвідношеннями головних персонажів у своїх книгах.

Хоча таку понижену увагу до продумування деталізації та урізноманітнення сюжету я особисто для себе пояснюю тим, що по характеру книги (принаймні для мене) добре відчутно, що для авторки персонажі, та і весь сюжет загалом доволі другорядні - вони лише тло, для слів та виявів, якими Айнд Ренд хоче донести головну ідею, яка закладена в книгу. Якщо цей автор так же глибоко говорить до вашого серця, як до мого, то можливо ви будете поділяти мою думку, що і справді в цьому випадку сюжет таки справді не найголовніший в книзі.

Можливо я ще просто маленька, та от те, як подано перший сексуальний досвід Домінік мені геть не сподобалось, і не сподобалось не тому, що це суперечило моїм якимось цінностям і поглядам на те, що варто прототипувати в книгах, що ні. Швидше тому, що те як все відбулось і як подано - таки суперечить моїм поглядам, але це нічого не додало до розуміння сюжету чи персонажів. Хоча мені в плані любовної лінії взагалі перша третина така була трішки дивна і не досить зріла.

І не зважаючи, на те, що критики в моїй голові стосовно "Джерела" більше, ніж стосовно Атланту кінець мені в першій сподобався таки більше, і залишив якусь більш повну і глибоку картину для роздумів.

Чи варто читати? Однозначно так, якщо інша/інші книги Айн Ренд промовляють до чогось всередині вас - такого глибокого та сокровенного. Якщо ви ніколи не читали Айн Ренд досі, то це вприцнипі хороший варіант спробувати чи "засмакує" вам цей автор. А спробувати дуже і дуже варто.

Вас також зацікавить:

Дякую!

Тепер редактори знають.