Була дуже приємно здивована появою цієї книги, оскільки в принципі тішусь, коли щось видають українською не художнє і не українського походження.
Поява самої книги, не була, аж такою резонансною. Але захопивши частково інформаційну хвилю, яка утворилась внаслідок видання книги про вКонтакте – “Код Дурова“, все-таки зіграла на зацікавленні історією розвитку соц мереж. Вже достатньо багато людей писало свої відгуки про книгу (відгук Петра Нека, відгук Отара Довженка).
В загальному книга мені сподобалась, дотепна та справжня. Ані трохи не схожа на зарозуміле чтиво, яким видався мені “Код Дурова”. Історія компанії також розказана в достатньо достовірному руслі, і що найбільше мені сподобалось – із збереженням реалістичних емоцій. Зокрема, мене дуже зворушив опис моменту запуску стрічки новин. Протягом кількох сторінок повно переживань та віри в те, що це буде одне з найбільш успішних нововведень, і опісля опис того, як виникає група хейтерів цього нововведення, в яку вступило біля 10% усі користувачів соц мережі. Провали та непорозуміння, огріхи, складнощі – саме про це хочеться читати в історії успішної компанії. І не для того, аби думати, що ось вони такі лузери, що ось я також багато помиляюсь у власному проекті, значить я роблю все правильно. Хочеться читати про це, аби зрозуміти як вибиратись із таких складнощів, як думати інакше в кризових ситуаціях, як подивитись і передбачити можливі недоліки чи складнощі. Адже якщо ця компанія досягла успіху, то рішення варте того, аби звернути на нього увагу.
Читати історії великих компаній цікаво ще й тому, що можна познайомитись з людьми, які прямо не представляють компанію в пресі, але тим не менше зробили багато для її розвитку, і були в її межах видатними. Для мене, наприклад, двома яскравими постатями в компанії Facebook стали Дастін Московіц та Шеріл Сендберг. Перший з них, назавжди для мене залишиться прикладом того, що якщо йти до своєї мети, то обов’язково туди дійдеш. Максимум роботи та зусиль і все обов’язково вийде.
Ще просто обожнюю цей момент:
Якось сусід (Московіц – моя прим.) мені (Цукербергу) сказав “Агов! Давай тобі допоможу!” А я на те: “Чувак! Ти ж не вмієш програмувати!” Він поїхав додому на вихідні, купив книжку “Мова PERL для чайників” і сказав: “Ну все, я готовий”. А я йому на те: “Чувак, та ж сайт написаний не на PERL!”
Як-то кажуть, вперед до прагнень, не зважаючи ні на що.
Шеріл стала для мене прикладом, як людина не зважаючи на свою стать добивається успіху, та чинитись “не доцільно, а правильно” (ці слова насправді з іншої книги про компанію GE, але вони дуже гарно характеризують поведінку Шеріл).
Надзвичайно мені сподобалась ідея “подарункової економіки”. Ні-ні-ні! Це не про маленькі електроні подарунки, які користувач соц мереж може подарувати іншому користувачу. Якщо по-науковому, то можна заглянути в улюблену Вікіпедію. А якщо коротко, то в невеликих групах людей кожен з них просто так віддає іншим людям цієї ж групи якісь речі/послуги, вони відчуваючи себе зобов’язаними також через деякий час віддають щось навзаєм. Загалом в книзі Цукерберг вказує на те, що на його думку соц мережі існують на феномені подарункової економіки. Але в мережах користувачі переважно діляться контентом на такій основі.
Якщо піти трішки в оффтоп від соц мережі Facebook, і заглянути в іншу соц мережу – Twitter. В українському сегменті цієї соц мережі до недавнього часу феномен подарункової економіки можна було достатньо чітко прослідкувати, і він тут набув більшого масштабу, а ніж про нього говорив Цукерберг. Адже поза контентом та корисною інформацією, користувачі часто ділились і невеликою кількістю грошей, непотрібними речима, житлом в іншому місті (на час приїзду когось в чиєсь рідне місто) і так далі. Доволі цікаво подивитись на ці процеси тепер з точки зору цієї теорії.
Але вернемось до самої книги.
Серед недоліків, я б назвала в деяких моментах надмірну дріб’язковість. Часто фактів було надміру багато, і логічні висновки з них, просто для мене губились.
Загалом дуже рекомендую для прочитання не тільки для розуміння розвитку компанії, а й просто для власного задоволення. А воно справді буде, бо книга таки дотепна.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.