Фільм “Креденс”

Фільм Креденс

Минулої п'ятниці на запрошення Романа Голубовського пощастило переглянути фільм "Креденс". Кінострічка стала результатом роботи українського режисера Валентина Васяновича, якому якимось дивовижним чином вдається отримувати від держави гроші на виробництво кіно. Але залишимо гроші осторонь, бо в нашій країні - де державні гроші, там завжди не чисто.

Події фільму відбуваються у Львові, і саме показувати її у Львові, на мій погляд, доволі ризиковано. Адже люди, які живуть тут декілька років замість того, аби спостерігати за розвитком сюжету, будуть помічати різноманітні дрібниці. Наприклад, що сцени зняті всередині оперного театру аж ніяк не зняті в Львівському оперному театрі. Адже кожен порядний львівянин був в опері щонайменше 10 разів. Гаразд  ) Жартую ) Не всі були, але оперу у Львові все ж люблять. Та і ще кілька невідповідностей кидались в очі затятим львівянам. Наприклад, в кафе "Креденс", у якому знято кілька сцен каву подають в паперових стаканах, а брендовані філіжанки, які фігурували у фільмі, насправді належать іншому закладу із цієї мережі.

Якщо ж говорити про львівськість самої сюжетної лінії, то це складніше оцінювати. Хоча люди, що розмовляють російською трапляються звісно всюди, але мені саме слово "креденс" не вяжеться із жодною російською сімєю, адже воно настільки ж западенське, як і "філіжанка", "коліжанка", "кобіта" і так далі. Називали б вже сервантом, було б якось правдоподібніше. Хоча звісно я розумію тягу автора сценарію до романтизації образу креденсу.

Загальні враження про фільм доволі двоякі. Однозначно мені цей фільм сподобався більше, а ніж попередня робота цього режисера "Звичайна справа". Після перегляду останнього я взагалі не зрозуміла навіщо його автор знімав. Головну ідею ніби доніс, але для чого він це знімав все одно було не зрозуміло. В фільмі ж "Креденс" принаймні непогано відчувається добре продуманий характер фільму і гра навколо деяких прийнятих типів мислення на Західній Україні (як ось високий рівень покори батькам). Мені довподоби прийшла сюжетна лінія, вона настільки не зручна для глядача, що іноді хотілось вийти з залу або сховатись під стліьчик. При цьому режисеру вдалось досягнути цього при майже повній відсутності еротизму в кадрі. Тут можна відчути легкі нотки стилі Матіос, яка одна із небагатьох, хто володіє таким даром - розповідати прості історії простих людей простою мовою. Тільки історії в українському народі, особливо ті, що пов'язані із коханням рідко бувають простими.

З того, що однозначно не сподобалось - звичка режисера завершувати фільм нічим. Фільм не завершився на викличній ноті, чи на несподіваному повороті подій. Він просто завершився нічим. І хоча розвязка сценічно та сценарійно виглядала зрозумілою, по емоійному наповненню її не було.

Чи варто йти на цей фільм? Думаю, що один раз сходити можна. Не тільки для того, аби просто підтрмиати українське кіно, а й вибиту затяту думку в голові режисера, який переконаний, що знімати прибуткове кіно - це не його.Не беріть на кіносеанс дітей! Це не для них!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments
Шукаєте де зупинитись в своїх наступних мандрах? Спробуйте знайти готель чи квартиру на Booking.com

Читайте також:

Залишити відповідь

Дякуємо!

Тепер редактори знають.