“Жити, аби бути сильним” – саме така фраза крутилась в мене в голові десь із середини фільму. Ми народженні, щоб бути сильними. І тільки ми визначаємо, що ми насправді можемо, а що ні.
Фільм розповідає про зірку радянського хокею – Віталія Харламова, його не пересічний шлях до найбільшої перемоги в його житті – перемоги над канадською збірною.
Поза Віталіком в фільмі є ще один непересічний персонаж, який запалює своєю майстерністю жити. За фільмом цей персонаж – головний тренер збірної ЦСКА – Анатолій Тарасов. Його роль просто неймовірно круто зіграв Олег Меньшиков. Мені особисто цей персонаж навіть більше імпонує, а ніж сам Вітайлій. Адже тренерство – це безмежна відповідальність. Бути строгим та впертим. Розвивати не тільки тіло та майстерність своїх підопічних, а й силу характеру, віру в себе, вміння ставити правильні цілі.
Коли дивилася цей фільм в якусь мить мені чомусь вкотре подумалось про нашу середню та вищу освіту. Чого вона нас вчить? Знань? Вміння боротися з системою? А чи вчить вона нас працювати з ентузіазмом та до кінця, викладаючись на повну? Чи пробує наша система освіти виховати справді сильну вольову молодь, яка впевнено ставитися великі цілі та добиватиметься їх? Справа тут звісно не у кількості змагань, і не в примарних нагородах, як-то грамоти районних олімпіад. Справа в вірі в себе і в тому безмежному бажанні “хочу” про яке на харківських TEDx говорив – … Чи хочуть чогось по-справжньому великого наші сучасні діти? Чи є зараз хоч одна дитина в віці 12 років,яка щиро і до кінця вірить, що якщо викладатиметься на всі 100% то вона може стати як Віталік Кличко, Альберт Енштейн (в цей момент на мене з верхньої полички впала постіль. Одразу видно іноземців, які ще не звиклись із нашими поїздними умовами ;))). Чи вчать наших дітей так вірити в себе, як заставив повірити в себе Віталіка його тренер?
Фільм описує без дну розвитку віри в себе та вміння боротись до кінця. До останнього.
Чи варто переглянути фільм? 100%
Написано під стукіт коліс поїзду Львів – Київ
Дякуємо!
Тепер редактори знають.