Протягом минулого місяця я двічі чула одне і те ж запитання від двох абсолютно різних людей. Вперше мені його задав Володимир на співбесіді на курси фронтендерів в EPAM. Звучало воно приблизно так: “Назвіть свої три найбільші досягнення, якими ви пишаєтесь”. Вдруге запитання звучало на зустрічі випускників від одного з моїх улюблених вчителів. Він попросив нас усіх поділитись своїми здобутками, що ми досягнули за час відколи закінчили ліцей. Двічі це запитання ставило мене майже в глухий кут.
У випадку зустрічі випускників було складно оскільки частина людей, що вчились зі мною на паралелі зараз є лікарями в лікарнях та поліклініках. В моєму вимірі цінностей немає нічого крутішого, аніж “Я зараз хірург. Працюю в швидкій допомозі”. Для мене людське життя святе. І мені так видається, що навіть якби я полетіла на Місяць, це не було б таким значущим. А я на Місяць навіть не літала 🙂
Але не тільки присутність безумовно талановитих лікарів ставила мене в ступор. В ліцеї я вчилась з дуже талановитими людьми і їх номінальні досягнення вражаючі зважаючи на їхній вік. Мої колишні однокласники живуть зараз в Голандії, Угорщині, Канаді, Швеції – і це ще мабуть далеко не всі країни. Як то кажуть, хочеш впасти в депресію – порівняй себе з іншими 🙂
На зустрічі тоді я розповіла в двох словах про проект, над яким зараз працюю. З боку його можна гарно подати, але до того, чого я хочу в ньому досягти – ще далеко. У випадку зі співбесідою все ж моя відповідь таки прозвучала більш чесно. І можливо цьому сприяло те, що на мене в цей час не дивилися десятки очей, а лиш зацікавлені очі рекрутера, який намагався зрозуміти, що ж я за фрукт.
І під #3 серед речей, які я назвала рекрутеру, був дуже простий факт – “я можу вижити будь-де”. Зі мною в силу мого стилю життя траплялись дивні речі. Наприклад, по приїзді в Стокгольм я з Оленкою умудрились одразу ж заблукати, і жодні раціональні способи пошуку в якому ж напрямку наш хостел не дали жодних результатів. В тій же подорожі ми умудрились сісти на поїзд, на який не встигли. Те, як ми тоді гасали по Краківському вокзалу з рюкзаками, то мабуть були мої найшвидші пробіжки за все життя. Не раз траплялось просинатись в одному місті з розумінням того, що через кілька годин треба бути в іншому місті – і завжди знаходився спосіб. Або ж коли на фестивалі “Тарас Бульба” якогось із років безперервно йшов ливень – також знайшовся свій своєрідний вихід – я просто вирішила не зважати на дощ та й по всьому ) Ще пам’ятаю ми тоді вночі зайшли в якесь кафе з Оксаною та Максимом та замовили три чаї, на здачу нам дали 1 гривню і ми її розірвали і попідписували на пам’ять одне одному.
Але це вже я романтизую та відхиляюсь в сторону від основного. Отож, якщо бути справді чесним перед собою своїм найбільшим досягненням в житті я вважаю, що я навчилась виживати всюди, думати власною головою, та завжди приймати власні рішення на свій страх та ризик. Це не просто, адже приймаючи власні рішення можна наразитись на нерозуміння друзів, розтавляючи пріоритети при прийнятті рішень інколи доводиться відмовлятись від часточки самої себе. Але воно того однозначно варте. І не справа в тому, що тоді не буде помилок чи не буде невдач. Будуть, і можна буде сказати собі “ото я так даю”, або ж “ото я намудрувала”. Проте помилок не уникнути ніколи. Не страшно робити помилки, страшно не вчитись на них (фраза вкрадена в Річарда Бренсона).
Часто намагаючись себе “поміряти” наскільки ми успішні, наскільки ми кращі, наскільки ми викладаємось в цьому житті, ми шукаємо якихось зовнішніх ознак – нагород на олімпіадах, рівня заробітної плати, авторства книг, назва посади. Це все звісно круто, і про те, що потрібно щось віддавати цьому світові не варто забувати ніколи. Але іноді хоча б на декілька митей задумайтесь, якщо заглянути всередину себе та відкинути зовнішні ознаки – чого ви досягли в цьому житті? Можливо ви відкрили в своєму серці, що таке справжня любов, чи можливо змогли виростити всередині себе незламного патріота, чи навчились по-справжньому прощати. Я щиро вірю, що найбільші наші здобутки міряються всередині нас.
P.S. Під руку з одним із найкрутіших людей у світі – Іваном, який хоча і вчився з нами на фіз-маті в кінцевому результаті став лікарем:
Дякуємо!
Тепер редактори знають.