Мрії наших батьків

      2 коментарі

Вчора в честь свого дня ангела ходила разом із @wedmid в кіно на нову мультиплікаційну стрічку "Епік". Доволі милий мультфільм, з низьким рівнем гумору, але чудово промальованими елементами та екологічним рівнем виховання діток. Загалом думаю саме таких стрічок трохи бракує сучасним діткам - з простою історією, виховними елементами (цей мультик просто знахідка для виховання екологічного мислення) та без відкритого насильства.

Мене ж насправді в цій стрічці зачепив інший елемент, який по сюжетній лінії знаходився на другому плані. Головна героїня мультфільму - дівчинка Мері-Кетрін, яка недавно втратила матір,і тому змушена перебратись до свого злегка дивакуватого батька. Він вірить в існування нації маленьких лісових чоловічків і намагається довести їх існування всіма можливими методами. Після приїзду Мері-Кетрін вмовляє батька позбутись цього захоплення і почати жити нормальним життям.

І тут я задумалась. Як часто у наших батьків є мрїі чи поривання, чи можливо навіть кар'єрні амбіції, які не знаходять підтримки в їхніх дітях. Це вже стало модним в деяких колах порівнювати своє життя і його стиль із життям і стилем своїх батьків, і часто поза очі не прямо звинувачувати їх у відсутності розуміння, підтримки, віри в своїх дітей. А чи багато з нас задумувалось над мріями наших батьків? Вони росли, на жаль, в набагато гірші і складніші часи, ніж ми. Можливо хтось з них все дитинство мріяв покататись на гірських лижах, а ще хтось просто побувати в Парижі.

Мені справді дуже пощастило з моїм першим начальником - Оксаною. Не зважаючи на її вік, в неї було надзвичайно багато життєвої мудрості. Якось під час відрядження ми десь вечеряли, і вона мені сказала - спробуй ставитись до батьків як до звичайних людей, до друзів чи знайомих, які тобі нічого не винні і не зобов'язані. Адже, по суті, так воно і є. Батьки - це просто люди, які нас безмежно люблять, і піклуються вони про нас, не тому що зобов'язані, а тому що хочуть це робити.

Як давно ви говорили з батьками про їхні мрії? Як давно ви вмовляли маму на якусь покупку одягу для неї, бо якщо їй навіть 50/60/70, це не означає, що вона не залишається жінкою - розкішною і звабливою? Як давно ви водили батьків в кіно, купляли їм білети на цікаві для них концерти, робили для них приємні сюрпризи, їздили з ними відпочивати/на шашлики не соромлячись того, що вам 20-25-30-35, а ви все ще їздите відпочивати з батьками?

Батьки, ті ж самі люди, найкращі друзі. Єдине лиш різниця, що ми їх безмежно любимо, і що в нас набагато менше часу повірити в здійснення їхніх мрій і побачити їх по-справжньому щасливими.

Вас також зацікавить:

vorg666 сказав:

Дякую. Змусила задуматись.

chorna_kiwka сказав:

🙂 я про це також багато думаю, дорослішаю мабуть 🙂