Ця книга з’явилась в моєму житті завдяки youtube/instagram блогерці – Поліні Бржензинській, вона включила її в свої топ10 книг 2016 року. Смак в Поліни в книгах досить хороший, тому невдовзі примірник цього тексту опинився і в мене.
Взагалі я не фанат Кінга, і справа не в тому, що мені не подобається як він пише, навіть швидше навпаки – судячи з того, що я читала, книги його можуть захоплювати та поглинати повністю, та мене вони рідко заставляли думати, вирішувати моральні дилеми, чи захоплювали нюансами характерів головних героїв (саме все те, що я люблю в художніх книгах, хоча їх я читаю не так і багато).
Тому я хоч відкрила книгу без упереджень, та все ж без жодних очікувань. І дарма. Книга не тільки мені сподобалась, і я не тільки її порозтягувала на цитати в твіттер, а й деякі моменти, мені досі крутяться в голові. Та що дивно, ці моменти зовсім не стосуються писанини. І не зрозумійте мене не правильно – книга справді дуже практично з точки зору того, щоб зрозуміти як краще писати, і хто цікавиться саме цим моментом, я думаю, знайде для себе багато цікавого. (Чомусь мені під час читання частини про писанину дуже часто думалось про Олю Перехрест, але то мабуть тому, що вона одна із найбогемніша, серед мого кола спілкування 🙂 )
Насправді, я думаю книгу я вирішила читати тому, що вона мене здивувала навіть своїм існуванням, я ніколи про неї раніше не чула, і зважаючи на те, наскільки популярним є Кінг уже напротязі десятиліть було справді цікаво, а про що ж вона саме написана. Яким же було моє здивування, коли я виявила, що книга складається із двох частин – друга очікувані мною практичні поради про писанину, а перша – дуже чесна і відверта автобіографія, і саме моменти з останньої часто випадково зринають в моїй голові.
І не так мене вразили факти з біографії, про які я не знала і навіть не здогадувалась (для прикладу, що в Стівена були проблеми з алкоголем чи що він писав свої перші книги працюючи в пральні), а те, як він сприймав свою сім’ю. В часи, коли доволі поширеним є два протилежні стереотипи, що після дітей життя закінчується, і що до цього потрібно добре готуватись, та іншого, що в кожної сім’ї/пари/жінки обов’язково мають бути діти (бо інакше вона не відбувалась), мені якось по особливому запам’яталось спокійне та виважене ставлення Стіва. Вони діток не планували, вони просто в них з’явились та вони обоє з дружиною вдячні, що ці діти вибрали саме їх.
Якщо подумати про такий погляд трішки глибше та в інших контекстах, то як часто в життя в нас трапляється, що ми не робимо певні кроки, тому що хочемо бути 100% готові, чи 100% певні, чи щоб 100% було все ідеально, та мені так здається якщо дозволяти хоч трохи життю просто відбуватись, та випустити його з під свого контролю, і дозволити собі перестати прагнути його завжди і у всьому зробити ідеальним – можна його відчутти. Можна відчути життя у житті, те наскільки воно незлежне та водночас сильне.
Тут складно знайти якісь правильні слова для завершення цього посту, тому що мені, на відміну від Стівена, складно підібрати вдалі речення, щоб передати емоції своїх роздумів, та якщо вернутись до книги, то це щось, що я однозначно раджу – не тільки, якщо вам цікаво дізнатись, як писати краще, а якщо ви хочете для себе відкрити зовсім іншого Кінга.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.