Загалом мені ця ідея крутиться в голові вже мабуть останній місяць, а останній тиждень вже надто нав’язливо. Сьогодні писала в твіттері про один із постів в блозі Романа Голубовського
Один із найбільш мотивуючих для мене постів в українській блогосфері blog.golubovsky.com/yak-staty-baga…
— Olena Sovyn (@chorna_kiwka) 25 лютого 2013 р.
Суть посту в тому, що якщо ви хочете бути багатими, то потрібно робити одне – працювати. Тільки-но я кинула це в твіттер згадалось, що часто апологети фінансової грамотності говорять, що заробляти гроші і працювати це дві доволі різні дії.І саме цікаво, що я з ними таки погоджуюсь. Ви ніколи не станете багатим, якщо все життя пропрацюєте касиром в МакДональдсі, скільки б годин на добу ви там не працювали.
Мені вже давно всі кроки/вчинки/робочі дії в голові поділились чітко на дві категорії – лінійні та експоненційні (при мимовільному неймінгу таки дались взнаки залишки моєї математичної освіти:) ).
Лінійні кроки – це те, що ми робимо щодня використовуючи вже розвинуті навички та вміння. При цьому роботу ми виконуємо на хорошому рівні, оскільки вже робили такі речі раніше. Здебільшого саме за такі дії роботодавець згідний платити зарплату. Такі дії ми робимо із низьким внутрішнім рівнем опору, адже впевнені в успішному завершенні цієї дії.
Експоненційні кроки – це те, що ми робимо вперше, або робимо вперше в таких масштабах. Часто дії в межах таких кроків не лише не оплачувані, а й потребують певних фінансових затрат (квитки на поїзд, купівля книг, хостинг). Такі кроки потребують більшого рівня самомотивації, адже тут немає гарантії досягнути успіху. Але саме такі кроки приносять новий досвід, і збільшують вартість вас на ринку праці як спеціаліста. В них є ще один великий мінус, здебільшого їхній результат дещо відтермінований в часі. Багато хто такі вчинки відносить до категорії “для галочки в резюме”. Однак в моєму уявленні дуже багато з цих дій не можуть бути взагалі десь записані – вони просто є. Найбільше, що може стопорити людину при здійсненні таких кроків, це як не дивно страх. Cтрах, що не вийде, що не вистачить натхнення завершити почате, що людина не достатньо розумна для цього і т.п. Не бійтесь! :))
Чому експоненційні та лінійні? Я справді не знаю людини, яка б не хотіла гарно заробляти. І це не залежить від того, чи людина найманий робітник чи веде власний бізнес. І це нормально, це ок! (так хотіти заробляти більше це ок :)). Так ось, коли ми робимо лише лінійні кроки, то наша вартість на ринку праці (вартість нашого бізнесу) росте лінійно в залежності від часу: 
По х- маємо часу, а по y – нашу вартість на ринку праці (вартість бізнесу/вартість послуг бізнесу). Здебільшого кутовий коефіцієнт такої залежності менший 1. Коли ж ми робимо експоненційні кроки, то наша зарплата/вартість послуг бізнесу змінюється уже степенево: 
І хоча здається, що роблячи лінійні кроки можна просто зібрати велику суму грошей простим їх накопиченням/збереження, але насправді гроші річ не постійна. Багата людина, це не тільки та, що має грошей багато тут і зараз, а й може їх досить легко заробити/примножити. На цю думку мене надихнув один із твіттерян:
В гарній меті радість приносить, навіть, не результат, а процес його досягнення. Я не хочу $1000000 на халяву, а хочу легко його заробити. — Chugylo (@chugylo) 22 лютого 2013 р.
Здавалось би що цілком правильним та логічним рішенням може бути робити тільки експоненційні кроки. Але насправді прожити в такому ритмі буде досить не легко, адже за свою роботу ви не будете отримувати поки що ніяких коштів, і відповідно єдиним чинником для мотивації буде самомотивація (самонакачування, що тобі це насправді потрібно). І її буде складно підтримувати, бо все бажання та натхнення просто зникне, коли вам банально будуть потрібні гроші, або просто захочеться посидіти в якомусь кафе з друзями. Про щось схоже в питаннях мотивації писав і Hugh MacLeod в своїй книзі “Як стати креативним“.
P.S. А які у вас незвичні думки виникали останнім часом?
Дякуємо!
Тепер редактори знають.