Сумнів. Маніфест для тих, хто готовий вийти із натовпу. Слава Баранський

Сумнів. Слава Баранський

Книга, яку не прочитав хіба що лінивий, оскільки в соц мережах про неї пишуть всі. Я завершила її читати десь тижнів з два тому, і привела мене до неї тоді не масова популярність, а внутрішня інтуїція. Враження про книгу двоякі, але здебільшого позитивні. Якби потрібно було охарактеризувати її одним реченням, я б сказала, що це книга про здоровий глузд.

Вся інформація в книзі поділена на чотири розділи - соціальні мережі, телефон, їжа та спорт. Загальний стиль книги - доволі легкий для сприйняття, розмовний.

Якщо більш детально пройтись по кожному із розділів, то мабуть найбільше я насміялась із розділу "Соц мережі". Багато в чому можна впізнати реалії взаємодії з соц мережами, про які так мало говорять вголос. Однак я анітрохи не надумалась після прочитання цього розділу видалятись із якихось соц мереж, чи десь щось кардинально міняти. Я люблю потеревенити з друзями в Facebook, в мене є справжні друзі, з якими я бачилась кілька разів в житті, і які для мене дуже близькі і такими будуть завжди (привіт Аня! 🙂 ). Я завжди злегка посміхаюсь, коли чергова людина пише в твіттер, що ось вона відфоловить всіх/видалиться з ВК/ненавидить Facebook. Соц мережі - це потужний інструментарій, який можна застосовувати дуже по-різному. Ви ж не станете викидати блендер, бо він оббризкав вам кухню молоком, якого ви забагато налили в чашку. Інструмент не винний, що ви невдало ним скористались. Десь з рік тому на семінарах від ФРІ навіть проводила на цю тему тренінг.

Йдемо далі - розділ "Телефон". Телефонів я в принципі не люблю десь з 8-го класу і говорю по них виключно при бажанні чи потребі. Після 11 січня цього року взагалі місяців два здригалась кожен раз як дзвонив телефон, бо на підсвідомому рівні очікувала почути знову погані новини. Якщо по роботі - за 5 років я чітко зрозуміла, що якщо людина не може написати, що вона хоче, аби я зробила в проекті, і пропонує краще все обговорити вживу, то вона сама не знає, чого вона від мене хоче. А працювати з людьми, в яких не зрозумілі очікування від тебе - дуже складно.

В розділі "Їжа" мені справді сподобалась проста формула здорового харчування, яку наводить Слава. Він пропонує максимально харчуватись продуктами, які зазнали найменше ступенів обробки. Уявіть собі для прикладу стейк - його відрізали, помили, трішки замаринували, посмажили хвилин 15 і ви його з'їли. А тепер уявіть собі пельменьки, які ви купляєте в супермаркеті. М’ясо відрізали, перемололи, поперчили посолили, запхали в тісто, трішки відварили, заморозили, воно полежало, ви його купили, і зварили в кип’ятку. В тіста для пельменьок ще більше ступенів обробки. Через свій мінімалізм та простоту - мені ця ідея дуже ок - зараз саме експериментую та намагаюсь втілити її частково в життя.

Але з цим розділом у мене все склалось не однозначно. Описаний тип харчування - це звичайно круто і все-таке. Далеко не кожна українська сім'я може собі його дозволити. І так якщо заплющити очі на реальність можна говорити, що при бажані кожен може заробляти більше. Але так ніколи не буде. Звідки взагалі взялась культура піци та макдональдсу в українських сім'ях? Це найдешевший спосіб для багатьох сімей (і мабуть просто найдоступніший) влаштувати невеличке свято для своїх дітей, сходити з ними кудись, провести разом вихідні таким чином, дати їм відчуття, що і вони кудись ходять, можуть їсти поза домом. Макдональдс давно вже не продає просто канапки, вони продають певний стиль життя - веселіший, кращий, динамічніший, більш американський.

І останнім розділом йшов "Спорт". По ньому можна помітити наскільки Слава фанатично цікавиться бігом. А я біг не люблю, і ніколи не любила, хоча спринтерські дистанції бігаю ок і з задоволенням. Можливо формула Слави і ок, та більш правильна, ніж моя, але він мене таки не переконав. Чомусь так склалось, що фізкультура в школі - це дивовижно нудний урок. Ви бігаєте човниковий біг - не зрозуміло чому, ви стрибаєте через козла - не зрозуміло чому, ви маєте закинути 10 разів в баскетбольне кільце м’яч - не зрозуміло чому. Мені так видається, що спорт насправді не про це, чи має бути не про це. Я думаю, що аби справді займатись спортом систематично, треба знайти те, що вам справді подобається і не дуже перейматись тим, що вам щось не подобається. Коли щось справді подобається, є стимул працювати над собою, аби щось виходило краще. Для прикладу я не люблю біг, але люблю плавання (з басейну чи озера мене витягнути майже не можливо 🙂 ). Не люблю баскетбол, але люблю грати в футбол, волейбол, петанк та бадмінтон. Моя думка така, що спорт - це про шлях отримання істинної насолоди від рухів власного тіла, і в кожного він має бути свій, але він має бути і його собі треба дозволити.

Що не сподобалось в книзі? Те, як вільно автор поводиться із цифрами. В принципі в цьому Слава не виняток, так з цифрами поводиться більшість авторів не художньої літератури з просторів СНД. Про що це я? Коли автор наводить у своїй книзі, якісь результати статистики, завжди (!) необхідно вказувати джерело звідки взялась така цифра. Можливо, це в мені частково говорить моє академічне минуле, але все ж таки якщо ви хочете переконати людину в чомусь - переконуйте фактами, а вони є такими не тому, що ви так думаєте, а тому що є підтвердженні дослідженнями. Особливо цьому я почала приділяти увагу після виступу Каптєрева на TEDxOdessa:

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Facebook Comments

Читайте також:

1 коментар

  1. Amfitra сказав:

    Гарна рецензія, але особливо мені сподобалося відео з TEDx, хоча спікер і має якось задуже рухів під час доповіді робив 🙂

Залишити відповідь

Дякую!

Тепер редактори знають.