Висновки 2017 року

Ось і підходить до завершення 2017 рік. Можна було б багато мабуть написати пафосу у підсумках, та я якось не бачу в цьому великого сенсу, тим більш, що за пафосними подіями "для галочки" часто приховано стільки побутового трешу, що диву даєшся, що ти все-таки це все перелопатила і ці події таки відбулись. Цього року мені б більше хотілось поділитись, не підсумками, а висновками, які можливо стали результатом і не тільки цього року, але саме останній рік вони мені чітко крутяться в голові у форматі сформованих фраз, які часто є орієнтирами куди мені прямувати далі, як реагувати, що робити в різних ситуаціях (і тут мені згадалось чомусь як я цього року потрапила в США без візи). Я щиро надіюсь, що хоча б одній людині хоч один із цих моїх висновків буде корисним, та змінити її/його життя в позитивну сторону - думаю тоді воно (написання цього посту) було варте того, щоб робити його саме в такому форматі, і не робити просто чергову рефлексію на прожитий рік.

 

  1. Не займатись дурницями

Не знаю як в інших галузях, а от в програмуванні я хоча й не часто та зустрічала підхід, коли в якийсь момент роботи над завданням потрібно задати собі одне єдине питання "А чи не дурницю я роблю?" (ви можливо мали нагоду зустрічати це питання в менш увічливій формі). Мені так видається цей підхід куди більш універсальний і стосується він не тільки якихось конкретних задач, а й більш широкого спектру життєвих подій. Найбанальніший приклад, де для мене це застосовно, це соцмережі. Коли я там затримуюсь на довше, ніж потрібно, то в мене в голові завжди лунає ця фраза "А чи не дурницею я зараз займаюсь?", тому що от справді для чого мені читати про життя людей, які створюють викривлене відображення реальності у своїх соц профілях (а в мене в стрічці були і такі) і так далі.

Але насправді фраза більш глобальна, і я б сказала застосовна до 100500 життєвих побутових щоденних і не дуже ситуацій. Наприклад, для чого тягнути важкі сумки з супермаркету, якщо за 1£ можна замовити доставку додому з того ж супермаркету, для чого купувати каву в кав'ярні щодня, якщо в тебе вдома кава тієї ж марки (в моєму випадку це дослівно), а домашня кава машинка може зробити навіть гарненьке лате і так далі.

Фраза не виникла нізвідки, я спостерігала протягом останніх 2 років як працюють люди, стиль роботи яких мені подобається, і яким чином їм вдається досягати більшого, і от вони менше тратять часу на дурниці, в тому числі на такі дурниці, як час витрачений на обдумування власних страхів, щоб почати щось робити чи почати щось робити інакше, чи щоб робити менше, ніж можеш, чи щоб робити те, що можуть в принципі за тебе зробити інші люди, не люди (автоматичні сервіси, інші компанії і так далі)

  1. Битися битви насамперед там, де вони виникають

Здається, колись в цьому інстаграмі прочитала хорошу пораду - вибрати "битви" (читай принципи), які для тебе найважливіші, і боротись за них, а на все інше просто менше звертати увагу. І справді, можна багато про що мати свою думку (часто дуже суб'єктивну), але навряд чи дуже ефективно в кожній суперечці доводити, що от тільки твоя думка правильно - це забирає дуже багато емоційної енергії, та чи і настільки воно потрібне. Для прикладу, в мене з багатьма моїми друзями дуже різне бачення на тему гомосексуальності та природи цих стосунків, ми в принципі багато разів про це говорили, але ні їхні думки не змінились, ні мої, та це для нас не є тим, що варто от відстоювати до кінця, і щоб не сталось, і гори воно все вогнем і так далі, тому що просто для нас це не найважливіше в наших життях. І навпаки, для мене особисто дуже важлива тема рівних можливостей для різних гендерів та мінімалізації гендерних стереотипів. Дуже важлива, тому що я протягом багатьох років як на власному прикладі, так і на подіях, які ставались в життях моїх найближчих спостерігала, як гендерні стереотипи і відсутність рівних можливостей можуть руйнувати життя, і протягом останніх двох років, я ще й мала щастя спостерігати наскільки це по-інакшому може бути. Ця битва для мене важлива.

Але от чого мені ніяк не зрозуміти, це коли під моїм якимось твітом про позитивні дії щодо жіночого гендеру (наприклад, я писала про стипендії для дівчат для відвідання ІТ-шних конференцій, про нерівні умови оплати праці, про організацію навчальних заходів для дівчат і так далі), до мене в коментарі приходять люди, і розповідають, що от їм відмовили на основі їхнього гендеру (і це писали чоловіки). Взаємо-підтримка це важливо, та ще більш важливо набратись сміливості та битись битву там, де вона виникає. Якщо це для вас було важливо - необхідно було якось оскаржувати рішення, посилатись на не законність такого рішення і так далі. Якщо для вас ця битва важлива настільки, щоб писати про неї твіти і очікувати на якесь співчуття, постарайтесь, хоча б битись в цій битві в реальному житті. Пишете, що от ніхто не поступається місцем старшим людям, подайте приклад, якщо вам це складно зробити (ви вагітні, ви дуже втомлені фізично і так далі), наберіться сміливості і ввічливо попросіть інших пасажирів навколо себе поступитись місцем. Пишете, що ось всі похмурі в транспорті громадському зранку - посміхайтесь зранку та будьте ввічливими з іншими.

Загалом трішки більше дій в реальному житті. Ваш приклад надихне мене ще частіше чинити так і в моєму житті 😉

  1. Знати себе

Мені так видається, що один із найкорисніших штук, які ми можемо самі для себе зробити - це більше дізнатись про самих себе в дуже широкому аспекті цієї фрази - починаючи від того, щоб краще розуміти власні емоційні стани та чим вони викликані, закінчуючи тим, щоб знати більше про себе з фізичної точки зору. Який вид спорту ви більше любите? Які слабкі сторони вашого здоров'я, і як ви можете в критичний момент самі собі допомогти? Як можна швидко підняти собі настрій? Чи ви голодні зараз? Чи ви прокрастинуєте чи просто щось конкретне вам заважає працювати?

Якщо чесно я не робила цього спеціально (читайте не пішла на курс "Пізнай себе за 7 днів" чи щось подібне), але якщо активно спостерігати за своїм життям, емоціями та тілом, то можна багато про себе довідатись.

Для прикладу, я дуже не люблю звертатись до лікарів. І якщо раніше я списувала, це на якісь особисті страхи, чи просто на те, що я от не смілива, то протягом останнього року, я категорично поміняла свою думку. Якось час проведений на відстані дозволяє багато проаналізувати, і я просто зрозуміла, що не люблю ходити до лікарів, тому що в 90%, що я зверталась до них раніше, я отримувала дуже негативний досвід - лікарі ставили не коректні запитання, займались залякуванням, ставили не правильні діагнози, призначали не правильне лікування, і загалом дуже-дуже рідко я зустрічала, щоб лікар до мене ставився з повагою і намагався справді мені допомогти та надати якісні послуги, навіть в тих випадках, коли я зверталась в приватні поліклініки і так далі. Я взагалі не дуже можу зрозуміти звідки в українських лікарів цей потяг зайнятись чим завгодно, тільки не допомогою пацієнту. Наприклад, в останній свій приїзд я відвідувала лікаря не по критичній проблемі в приватній клініці, так ось в 15 хвилинний прийом лікар умудрилась навіть втиснути старшилку про 19-річну дівчину, в якої не було статевих органів (я взагалі хз, для чого мені було цю історію розказувати).

  1. Планувати менше, щоб встигнути більше

Корисний висновок, який я забрала для себе з якогось із постів Анни Бурлаки. Суть десь в тому, що в нас часто є не реалістичні оцінки того скільки саме часу піде на задачі, які ми собі придумаємо на день. І тому варто не запланувати весь день, з думкою "ось наче я все це маю встигнути зробити за день", а планувати менше справ і щоб було достатньо часу, на який не заплановано нічого, тоді часу більш менш нормально вистачає на те, щоб виконати всі поставлені самі для себе задачі на день і при цьому не впадати в негативні думки про себе, що от знову не все встиглось, а можна навіть встигнути зробити щось, що не було зовсім заплановано і в результаті мати більш позитивне враження про саму/самого себе в кінці дня. Менше надуманих стресів - більше результатів

  1. Скільки б не було роботи, її стане менше тільки якщо її робити

І хоч цей висновок трішки спірний, тому що в мене самої не раз траплялось, що поки я не робила якусь задачу вже виявлось, що її робити вже не потрібно, але з багатьма речима так не працює. Для прикладу, підлога сама себе не помиє, речі самі себе не поскладають, знання самі в голову не прийдуть, а цей для прикладу пост сам себе не напише. Найчастіше задач стає менше, лише тоді, коли їх почати робити. І хоч на початку виконання може здаватись, що це все не реально, але насправді ви і я здатні зробити будь-що. Можна довго нервуватись, що ось не працює нормально вимикач в вітальні, а можна потратити 5 хвилин і зремонтувати вимикач 😉 Загалом дій, куди ефективніші, ніж слова, ниття та емоції.

6 + 7. Втомлює безкінечна потреба приймати маленькі рішення + зміна контекстів

Цього року я серйозно задумалась чому я так сильно втомлюсь до кінця дня і відчуваю себе кожен будний день, наче я білочка, яка безкінечно бігає в колесі. Задумалась тому, що я люблю свою роботу, і те, що там роблю, подобається звідки я працюю, подобається готувати, подобається займатись спортом, та і інші справи мене впринципі не дуже навантажують (я або люблю всім іншим займатись, або відношусь беземоційно до деяких справ). Тобто я не могла втомлюватись, що от роблю те, що мені не приємно, хоч якусь частку дня (я та людина, яка може впасти в "потік" миючи посуду чи прасуючи одяг). Відповідь, яку я для себе поки що знайшла, це те, що не втомлю робити кожну справу, втомлює те, що їх часто на день багато, і часто вони з дуже різних областей - то мені потрібно придумати як порефакторити код, щоб він був більш перевикористовуваний, а вже в інший момент, мені треба одягатись і бігти в магазин, бо скоро буде падати дощ, а потім ще вирішувати якісь логістичні справи з мандрами, а між тим ще якісь фінансові непорозуміння і так з контексту в контекст.

Я думаю ви читали статтю про різних "великих" людей, які носять однаковий одяг, щоб приймати менше рішень протягом дня. Мабуть саме цього року я зрозуміла про що вони ) Я от спробувала подивитись на свій день в форматі того скільки рішень за день потрібно прийняти - від того чи купити сметану чи вершки в магазині до того, як спланувати найближчі півроку, і мене щось ця кількість трішки жахнула. І це якщо не рахувати скільки часу мені інколи потрібно, щоб прийняти рішення, якщо воно кардинально змінить моє життя, або потребує великих фінансів.

Я правда поки що не знайшла якогось рецепту проти ось цього факту, те що я поки що роблю, це намагаюсь планувати менше на день, та стараюсь поменше приймати рішень за когось, коли інші люди самі уникають прийняття рішень.

  1. Open mind це не боляче

Хоча сказати, що ми чогось не розуміємо/не вміємо буває складно, та мені так видається ще складніше інколи таки спробувати зрозуміти чи навчитись. Мабуть, наведу досить не традиційний приклад із свого власного життя. Мені завжди подобалось візуальне мистецтво, і хоча я не прямо такий якийсь мега-фанат, але воно здатне в адекватних дозах приносити мені естетичне задоволення. Десь кілька років тому я помітила за собою, що хоча і тішусь бачачи вживу класичні твори, які вчила ще в ліцеї, та справжнє спонтанне зацікавлення в мене все частіше викликають твори, які ближче до сучасності (починаючи з імпресіоністів і до сьогодення). І не те, щоб я дуже багато розумілась в такому аж сучасному-сучасному мистецтві, але воно мене цікавило. І потім я почала читати, спочатку це було дві книги Барб-Ґалль Франсуаза, а тепер ось книга Сюзі Гордж, і мені здається я починаю потрохи розуміти (десь так на 1% може 😉 ). Але цього б не трапилось, якби побачивши щось не зрозуміле для мене, я б сама собі сказала - ні, я це не для мене, якщо є хоч найменша цікавість, то це вже для мене.

Спостерігаючи за деякими людьми, які виросли поза межами України, я не перестаю дивуватись в тому як вони не бояться жити - ходити в походи горами, коли там льє злива, вчитись керувати вітрильниками з будь-якою комплекцією тіла та попередніми навиками, організовувати конференції, навіть якщо в них немає на це бюджету, та виступати на них, навіть якщо їхня англійська далека від ідеальної.

Трішки більше сміливості та open mind, що ми можемо зробити/досягти/попробувати

  1. Це не про тебе

Одного разу я читала один пост (як все завуальовано Р) ) в ФБ про споживання як ознаку нашого покоління, і про те, що ми дуже багато витрачаємо коштів на матеріальне. На момент початку читання, я думала "О! Це про мене!", принаймні мене так здавалось зі сторони, тому що я і справді купую багато матеріальних речей. А потім я дойшла до моменту в пості, коли авторка писала, що ось на відміну від групи осіб, яку вона описувала, професор університету носить як і вона прості Найки. Це було для мене епічне речення, після якого я зразу закрила цей пост з думкою - "Ні, мені це точно читати ні до чого". Чому так?  Тому що ще до цієї весни в мене була одна пара кросівок, і це були Reebok куплені на чорній п'ятниці 3(?) роки тому (середня ціна цих кросівок в рази 3-4 нижча за Nike). В одну із поїздок, в яку я їздила цього року, я виявила, що поїхала в босоніжках, в яких буквально в підошві була дірка, тому що я проносила їх 5(?) років. Загалом за рівень свого споживання мені точно не треба хвилюватись, хоча я от кілька років вже на фоні собі час від часу роздумую про те, як функціонують люди, які живуть за принципом zero-waste.

До чого це я? Читаючи різні пости/статті, треба дуже добре фільтрувати, яка інформація має стосунку до мене (вас), а яка стосується зовсім інших реалій. Тому що читання того, що абсолютно вас не стосується, може сформувати якісь хибні власні уявлення про себе та патерни поведінки. Тому тепер я себе запитую "Чи про мене ця інформація? Чи для мене ця інформація?" все частіше і частіше.

  1. Стосунки це як мінімум про двох

В один із останніх своїх приїздів в Україну мала дуже добре розмову за кавою під час якої до мене раптом дійшло, що стосунки (і це в моїй голові насамперед про дружні), це завжди має бути двосторонньо. Якщо якась людина не цінує мій час, не прикладає зусиль, щоб зі мною побачитись, коли я в Україні, значить добре є і так як є, і мені не треба себе картати, що от я не про все домовилась і не все зорганізувала Р) Загалом стосунки - це не про всесильність однієї сторони, а насамперед про взаємність в широкому понятті цього слова, і в широкому понятті стосунків.

 

***

Замість коротких підсумків вийшов ось такий лонг-рід. Мабуть, тому що не писалось дуже давно, тому що останні півроку були логістично складними та і не було натхнення навіть читати, не те що писати. Але те, що зрозумілось цього року, що я хочу позитивних змін в своєму житті і позитивної стабільності також, хоча б трішки, хоча б ковшик. Ми вже з чоловіком обговорили, що б ми хотіли зробити наступного року, але ще більше б мені хотілось скласти список під назвою "Що би я зробила наступного року, якби не боялась", адже стільки всього ще не здійснено, і багато чого таким може і залишитись не тому, що це не можливо, а тому що просто банально страшно.

Facebook Comments
Шукаєте де зупинитись в своїх наступних мандрах? Спробуйте знайти готель чи квартиру на Booking.com

Читайте також:

Залишити відповідь

Дякуємо!

Тепер редактори знають.