Почала я читати цю книгу в момент, коли мені було якось аж надто важко вставати зранку і хоча я не покладала надій, що щось ця книга змінить, але як то кажуть, якщо взагалі нічого не робити, то нічого і не зміниться.
Враження від книги залишились швидше хороші, а ніж погані. І хоча я не дуже вірю в методи самонавіювання (як от метод візуалізації, чи позитивних афірмацій), які автор пропонує використовувати в цій книзі, щоб провести ефективний ранок, але ідея, а саме починати ранок із віри в себе та в свої можливості, яка лежить за цими інструментами мені сподобалась. Так, самим повторюванням, що ми ось зможемо для прикладу написати книгу, книга не напишеться, але якщо ми впринципі, хоча б трішечки не будемо вірити в те, що ми здатні це зробити, то вона взагалі ніколи і не напишеться. Хоча життєві обставини і суспільство нам часто доводить протилежне, але насправді нам ніколи не варто переставати вірити в те, що якщо ми дійсно чогось дуже сильно хочемо та докладемо до цього всіх зусиль, то ми зможемо це зробити. І часто в житті може так траплятись, що ніхто в нас не віритиме, ніхто з близьких чи рідних не віритиме в здійсненність наших мрій, бажань чи бачень майбутнього, але це зовсім не означає, що нам варто самим переставати в них вірити, хоч це може і здаватись важко на початку (потім вже “на хвилі” вірити в себе часто буває простіше, а ніж не вірити). Чомусь мені цей мотив з книги нагадав короткий епізод, який трапився на одному із шоу в рамках проекту “Голос країни”, коли одна із виконавець, Віра Кекеля, сказала, що вона б хотіла аби ми всі нарешті повірили в себе:
І якщо задуматись це справді дуже важливо, якщо навіть ми самі не віритимемо в свої мрії, в самих себе, то чому інші люди мають вірити в них.
Інший момент, який мені сподобався в книзі, це такий короткий, але доволі влучний висновок автора про те, що можливо ми немає 100% на те, що з нами стається в житті, та тільки ми віришуємо як ми до цього будемо ставитись та що ми з цим будемо робити далі. І це для мене швидше, не просто красива фраза, яку інколи можна кинути в реплайчик, в якомусь черговому тредику в соціальних мережах, а шивдше такий собі короткий спосіб самій собі нагадувати в складні життєві моменти, що все все одно лише в моїх руках (і інколи ногах ?).
Однак були моменти в книзі, які мене і насторожили (мабуть більше в силу життєвого досвіду ?). Один із них – це якщо автор вважає свій метод чудового ранку таким ефективним, чому його дружина також не використовує цей метод. Для мене цей момент був і важливим, і дивним водночас. Мабуть в силу того, що коли починаєш жити разом і/чи подружнім життям якось з часом приходить розуміння, що розвиток пари має бути якимось сумісним, спільним. І хоча кожен вільний вибирати свій шлях сам, і що йому робити в цьому житті, і як досягати своїх поставлених цілей, але мені чомусь складно зрозуміти, чому в головного адепта такого методу як “Чудовий ранок” усе відбувається якось у вакумі від власної сім’ї, тобто він пише, що займається всім цим поки його дружина спить. І тут мені чомусь в голову вже приходять, якісь вже зовсім українські не хіпстерські реалії – а як цим методом займатись, якщо всі в сім’ї встають одночасно, в тебе впринципі немає простору, де можна усамітинитись (хоча, так-так, врешті-решт можна використати скорочений метод і просто закритись на 6 хвилин в ванній ?), або якщо б ти хотів/хотіла займатись ним сімейно. Загалом це питання залишилось для мене відкритим, і геть якимось не зрозумілим.
Інший момент, з яким я не зовсім погоджуюсь з автором, це про те, що не має значення скільки ми спимо, все одно якщо ми просинаємось із позитивною установкою на день, то цей день все одно пройде позитивно. Я не є “експертом” в даному питанні, але з того, що я спостерігала за реакціями свого організму спати може і не потрібно багато, але спати точно потрібно достатньо, тому що це один із найпростіших і найдоступніших способів боротьби зі стресом, підтриманням імунітету на потрібному рівні, та і взагалі здоров’я як фізичного, так і психологічно на потрібному рівні. І звісно можна декілька тижнів, місяців (привіт молодим сім’ям) поспати по декілька годин в добу, але я, наприклад, не знаю людей, які сплять по кілька годин на добу, і справді задоволені цим фактом на 100%.
На загал, на мою думку, книга варта прочитання, але я б сказала, що швидше вона може бути поштовхом для того, щоб шукати для себе свою формулу ідеального ранку, тому що ми всі живемо в досить різних реаліях і з різними прагненнями, в тому числі з різними прагенннями поділу таких інтимних моментів з найближчими та різними фізичними потребами у відновленні.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.