Отримайте перше зізнання – я так і не дочитала книгу, отримайте друге – я швидше за все таки прийму рішення її ніколи не дочитувати. Можливо комусь здасться, що це не зовсім справедливо ділитись враженнями про книгу, яку я навіть не дочитала, та ці думки настільки сильно засіли в моїй голові, що здається єдиний спосіб від них звільниись – це розказати ще комусь про них.
Якби мені потрібно було б оцінити цю книгу, я б поставила їй рейтинг 1 з 5 (чомусь думається мені про книги тепер тільки в goodreads-івській шкалі). І не тому, що книга погана, вона цікава, чітка, деталізована та професійна. І в ось цьому останньому, і криється головна не однозначність. Єдиної однозначної думки, якої я дійшла стосовно цієї книги – вона не для широкого кола читачів, і не тому що вона складно написана чи її не можливо зрозуміти без спеціальної підготовки (в даному випадку без освіти психіатра/психолога). Ні, не тому. На мою думку, не для широкого, тому що якби у мене був вибір (і я б ще вміла правильно робити це вибір), то я б хотіла не знати того, що написано в цій книзі, я думаю тоді б моє життя було можливо менш мені зрозумілим, але однозначно простішим. Берн описує поведінку людей систематизуючи її на основі ‘ігор’, які вибирають для себе ті, чи інші люди. І йому складно не вірити, що він має рацію описуючи так сиутації, і його складно не зрозуміти.
Думаю, якщо судити з назви і кількох прочитаних перших сторінок можна мати доволі пряме очікування, що от я це прочитаю і буду розуміти краще чому так люди поводяться навколо, буду бачити як мною намагаються маніпулювати, буду краще от розуміти інших людей і чому вони так чинять.
Ну що ж, книга швидше за все виправдає ці очікування, та рекомендую триматись, тому що на цьому все не закінчиться.
На днях, у одному із онлайн-видань з’явилась доволі неоднозначна, на мій погляд стаття, – “Ода чоловікові”. Я не буду критикувати цієї статті, писати, що вона правильна чи не праивльна. Та читаючи її, а саме цей рядок
Правильний чоловік не ставить умов, не заганяє у залежності, але окреслює рамки, в яких, проте, так добре, як під пуховою периною над ранок
вкотре в моїй голові виринув спогад про книгу Берна. Одна із позицій, на якій наполягає Берн це те, що коли ми бачимо “не здорові” із свої точки зору стосунки, то ми забуваємо, що учасники цих стосунків, самі зробили вибір в користь саме таких стосунків, тому що хотіли отримати один чи інший вид задоволення. І так, тут пристібатись і триматись, тому що зараз ви от зрозумієте те саме, що і я – якщо ми бачимо перед собою пару, де чоловік забороняє дівчині бачитись із подругами, ревнує її, та контролює кожен її крок, то дуже варто пам’ятати, що дівчина сама вибрала перебувати в стосунках на таких умовах і з таким чоловіком, що її несвідоме/свідоме прагнуло цього, хотіло щоб було саме так. Може здатись абсурдним на перший погляд, та як там було в моєму попередньому пості – дайте цьому 5 хвилин.
Можливо спочатку не захочеться навтіь припускати, що людина може свідомо вибрати такі стосунки, де немає ознак партнерства чи довіри, і тут ми повільно прийшли до другої болючої точки, яку принесла мені недопрочитання цієї книги. Я пишу цей текст, незабаром після оголошення результатів виборів президента США, на яких переміг Дональд Трамп. Після оголошення результатів в моїй тві стрічці було багато рефлексій на цю подію, та особливо мене зачепив один із твітів
People are calling for love and to move forward, and I get that. But before we do, we have to understand ourselves. This is who we are.
— Sarah Drasner (@sarah_edo) November 9, 2016
Не буду стверджувати, що я 100% зрозуміла, що саме мала на увазі автор в своєму вимірі, та мене цей текст наштовхнув на думку, що лякає найбільше в такому розвитку події – не майбутнє, яке стало тепер стало ще менш передбачуваним, ні перемога людини, цінності, якої ти/виборець не поділяють, страшно те, що люди, які зробили такий перебіг подій можливим, серед нас і їх багато, їх дуже багато, їх настільи багато, що мабуть не можливо виокремити їх, в якусь окрему групу, щоб навішати якийсь із стереотипних ярликів (‘расисти’, ‘сексисти’ і так далі), тому що якщо дивитись із чисельної точки зору, то саме на таких людей які не поділяють такий вибір потрібно вішати стереотипні ярлики, тому що ми/більшість зараз ось такі, ось з такими цінностями, ось з такими не правильними з нашої точки зору цінності, але ми/більшість/суспільство такі.
Коли навколо нас відбується якийсь бардак, якийсь нон-сенс із нашої вежі наших цінностей і здається, що хтось зїхав з глузду чинячи чи поводячись якимось чином, варто не забувати, що можливо це не вони інакші, можливо середньостатистичне воно все-таки ближче до ось цих людей, які чинять не так як би вчинили ми, мають цінності, які дуже інші, а ніж наші цінності. Та це не означає, що все пропало і світу прийшов кінець, і ми всі скоро горітимемо в пеклі (хоча чого – такий розвиток подій теж можливий). Я б більше схилялась до думки, що нам варто дуже вдумливо починати вживати такі слова, як ‘нормально’ та ‘правильно’. Тому що ці оціночні судження настільки наші і суб’єктивні, що все складніше оперувати ними на рівні розмірів суспільства. Для прикладу, ще до недавнього часу (в деяких країнах і досі) дуже пропагувались єдино ‘правильний’ фізичний стан молодої дівчини, і от зараз можна спостерігати поширення та вихід на хайп такого поняття як вейтизм, який відкидає єдину правильну фізичну форму для людини. Книга Берна наштовхує на думки, що якщо взяти з’єднати виміри усіх людей, то майже усе стане, можливою нормою для бажань людини щодо власного життя. Розуміючи, що часто абсурд (з нашої точки зори), який може відбуватись в житті інших людей, є для них насправді бажаним та нормою, дуже складно не втратити відчуття того, що в тебе є цінності, які важливі, і що ще важливо і значимо мати цінності взагалі.
Останньою та найбільш болючою точкою для мене стала сама я. Беручи книгу до рук (тут я дуже фігурально, тому що читала її в е-варіанті), я хотіла стати трохи мудрішою, трохи краще розуміти людей, коли вони потрапляють чи створюють для себе самі не прості життєві ситуації. Чесно кажучи, в мене не було в планах краще зрозуміти себе, тому що після відносно недавнього дуже вдалого спілкування з коучем я зрозуміла достатньо про себе (так буває уявляєте 🙂 ). Та книга принесла мені це не питаючись мого дозволу. І тепер щоразу, коли я потрапляю в якусь більше емоційну ситуацію чи в потребу робити якийсь складний вибір – в моїй голові розігрується цілий театр – і це настільки жахливо, що складно передати. Як тільки я починаю висловлювати якісь для прикладу негативні емоції людині, одразу ж виникає відчуття, що я стою в кімнаті, в яких безліч інших мене і одна ‘Я’ показує мені на слова, які я вибрала для того, щоб зманіпулювати людиною, інша показує, де я перегнула палку чи де навпаки нарешті навчилась говорити слова, які можуть допомогти вирішити ситуацію, ще інші ‘Я’ показує наскільки те, що я зараз говорю взагалі зв’язане із ситуацією яка зараз, і та ж сама ‘Я’ дає ще такий кілометровий фолл-бек, до чого це все може мати стосунок. Та гірше за ці емоційні стани чи моменти вибору, це роздуми про свої власні пріоритети та спроби оцінити наскільки вони мої, і взагалі звідки вони в мене взялись, чи свої стани суму і що їх насправді спричинило, чи свою кар’єрну амбітність і що насправді стоїться за нею, і чому вона є. І якщо чесно зараз – я б не те, що дуже хотіла б це все знати. Здається, що ось так класно – можна набагато краще зрозуміти самого/саму себе. Це все класно, якщо вам сподобається та людина/причини/розуміння, до якого ви дійдете. А може ж бути і так, що насправді поведінку, яка зараз спричинили насправді вияви в особистості, які просто в йдуть в гігантський розріз із вибраними та осмисленими цінностями. Але це все я. І коли в попередньому параграфі я писала про те, наскільки важко прийняти те, що середньостатистичне суспільство далеке від ваших/моїх цінностей, то уявіть собі наскільки складно прийняти себе, якщо істина особистіть далека від ваших власних цінностей та вашої думки про себе.
Судячи з цього ви дочитали цей пост аж до кінця. Як думаєте – у вас вистачить сміливості прочитати тепер книгу Берна? Чи готові ви до того, щоб зрозуміти те, що вам не сподобається? Чи готові ви зрозуміти те, що вам не сподобається в самих собі?
P.S. Я ніколи не виключала можливості, що я просто псих
Дякуємо!
Тепер редактори знають.