Вчора на запрошення Романа Голубовського ми потрапили на прем’єрний показ стрічки “Хічкок” в Планеті Кіно. З дуже різних причин перед сеансом таки бігло прочитала анонс (зазвичай цього не роблю, аби не псувати собі враження). В ньому було написано, що фільм розповідатиме історію того, як було знято кінострічку “Психо”.
Мені здається немає людини, яка ніколи б не чула прізвища Хічкок, і у якої це прізвище однозначно не в’яжеться з класикою фільмів жахів. Ще коли я була маленькою ми з сестрою дивились фільм “Птахи”, а ось фільм “Психо” я так ніколи і не наважилась подивитись. Отож я однозначно очікувала певного напівпсиходелічного фільму про боротьбу внутрішнього “Я” режисера із образами, які допомагали йому знімати фільм.
Насправді ж фільм був зовсім інакшим і цим мене приємно вразив. Головною ідеєю, яку розповідав фільм, була історія стосунків двох уже дуже не молодих людей – Альфреда Хічкока та його дружини Альми. Ми всі дуже добре уявляємо як має виглядати любов, коли головним героям по 20-30 років, але коли їм під 60, вони сплять в різних ліжках, а їх тіла вже не пошкодував час. Що тоді таке любов? В одного з них – Альфреда – чималенький животик, і значно більше его, його тягне знайти свою ідеальну актрису, і він в цих пошуках часом втрачає голову. Альма ж постійно знаходиться в тіні слави свого чоловіка, і хоча безмірно його кохає, та вірить в нього до кінця, все ж часами навіть їй бракне сил аби все трималось купи. Проте те, що між ними захоплює і викликає заздрісні думки на кшталт – “От і в нас би так на старості було”.
Але фільм не тільки про любов, фільм і про генія, генія, який живе в кожній по-справжньому великій людині. Саме цей геній дозволяє побачити у випадковому романі задатки для хорошого фільму, саме цей геній підказує, як підібрати музику для фільму жахів, і саме ця музика стане потім легендарною.
Якщо ви впевнені, що на цьому сюжетні лінії стрічки завершились, що ж я вас розчарую. Хоча не головною ниткою, та все ж побіжно проходить через весь фільм ідея взаємодії творця фільмів жаху із своїми вигаданими головними персонажами, та як вони стають частинкою його життя. Виважена кількість таких елементів у фільмі “Хічкок” придала йому неймовірного шарму.
Чомусь весь фільм мені найкраще асоціюється із дуже вишуканими парфумами. В ньому просто чудово збалансована любовна лінія, дещиця гумору, філософські роздуми про те, якими ми всі будемо на старості і перчинка від хороших фільмів жахів.
Загалом, насолоджуйтесь переглядом, адже це просто розкішний фільм!
Дякуємо!
Тепер редактори знають.