Загалом на протязі всіх своїх 24 років, я була доволі байдужа до фантастики, якщо не рахувати кількох повістей Жуль Верна. На відміну від свої сестри, я не зачитувалась Кінгом чи Стругацькими. Але до моїх рук абсолютно випадково втрапила книга “Марсіанські хроніки”. Я просто не могла встояти перед такою хорошою якістю видання за такі смішні гроші.
І так почалась моя перша подорож на Марс ) Якщо звісно ж не рахувати уроків астрономії в ліцеї, дивацьких фільмів про марсіан та чудернацького випадку з хлопчиком та телескопом.
Завдяки таланту майстра слова, який, на жаль, лише кілька днів тому відійшов в інший світ, подорож справді виявилась реалістичною. Широта фантазії, логічність, та недосказаність історії створили реальність, у якій мимоволі відчуваєш себе присутнім читаючи книгу. Перед моїми очима поставали невеличкі такі земні будиночки, що розмістились на червонястому ґрунті під зірками, які видно набагато краще, ніж у нас. Поставала химерність ситуацій життя на цій планеті.
Поза тим, розумію і ніколи не перестану розуміти, чому люди вернулись на планету, коли на ній почалась війна. Ми люди. І поки в нас буде ця незрозуміла тяга до Землі, та до всього не ідеального – ми залишатимемось землянами. І так справді, як тільки ми приймемо інше рішення, рішення ніколи більше вже не повертатись на Землю, з тієї ж миті, ми такі звичайні та неідеальні станемо марсіанами.
Дивовижна книга, і тому й не дивно, що з нею пов’язане кумедне співпадіння. Саме ця книга опинилась в моєму рюкзаку в подорожі на TEDxVinnytsia. І коли у своєму виступі один із моїх друзів – Роман Зінченко почав говорити про фантастів, хоча на перший погляд його тема була така далека від цього, було якось дивно, що він згадав і книгу Бредбері (правда іншу, поки мною ще не прочитану, яка поки спокійно живе собі в мене на полиці – “Кульбабове вино”). Вперше в моєму житі я почула такий погляд на фантастику. Від того моменту і до сьогодні, я ні секунди не засумнівалась, що читати якісну фантастику – це велика розкіш.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.