Спочатку хотіла написати це як твіт, але зрозуміла, що не поміщаюсь в 140 символів. Зараз читаю чергову книгу про справді велику компанію (цього разу про General Electric) і также, як і в книзі про Zappos, значну частину своєї уваги керівник компанії в ній приділяє питанню цінностей. В якийсь поворотний момент історії в розвитку цієї коропорації цінності навіть стали ключовим фактором при управлінні всім менеджментом компанії. І ось я собі вкотре задумалась, як компанії в Україні існують не усвідомлюючи та не виокремлюючи свої власні цінності.
Але потім думка побігла далі. Я на мить задумалась – а які цінності в нашої держави? І тут чомусь згадалась назва ще однієї бізнес-книги – “До чорта ціни! Створюйте цінності”. Отож, що ми маємо – ціну і цінності. І саме в цю мить мені подумалось, що наша країна – це країна, де більшість речей мають ціну, але не мають цінності.
Вища освіта? Запросто, певна кількість грошей, і ви отримаєте або диплом, або можливість вчитись. Але чи пробуджує сучасна освіта розум до пошуків та навчання, чи вчить вона основам лідерства та самодисципліни?
Пенсійне посвідчення? Запросто купити, але з ним же вас і часто можуть вигнати з громадського транспорту, бо воно не має в очах водія цінності в плані поваги та розуміння за що воно дане цій людині.
Робота? Чомусь і, на жаль, мені так видається, що значна частина українців ходить на роботу не аби працювати та творити щось нове, а лиш аби отримувати зарплату. Знову ж таки ми маємо свою ціну – зарплату, але ми зовсім не думаємо про цінності, які творимо.
В нас все продається, і все купується. Україна – країна, яка має ціну, але не має цінностей.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.