Фільм, про який мені багато говорили, ще тоді коли він тільки з’явився на екран. Вже тоді мені розповіли кінець, і тому дуже великого бажання його подивитись у мене не виникало. Тоді кепських речей, і самовпевнених вчинків людей, які намагаються таким чином довести свою правоту всьому світу, і в реальності не бракувало.
Але все ж фільм потрапив у список моїх “маст сі”, після того як зафігурував у переліку від мого улюбленого Inspired.
Що ж. Фільм не однозначний, в принципі для мене із передбачуваним сюжетом. Естетично гарно побудований витриманий в хорошому стилі історій побудованих як пригадування з кінця з незначною динамікою в часі. Фільм мене зачепив. Але зовсім не тим, що ось хлопець вчинив самогубство, аби віддати серце коханій дівчині. По-перше, це досить банально як на історію (кільканадцять років тому, саме схожа розповідь перемогла у змаганні творів, що складались з 55 слів).
Мене зворушило інше. Те, що більшість людей вважає фільм дивним. Не про наше життя. Думаю автор сюжету звісно гіперболізував за рахунок вчинення самогубства, одну істину, про яку чомусь ми в сучасному світі все частіше забуваємо – допомагати це нормально! І допомагати, не тому, що так вчить вас ваша релігія, чи тому аби бути чемним хлопчиком чи дівчинкою Допомагати, бо не вміти жити інакше.
Минулого року під час поїздки в Мадрид на Світовий день молоді, я дуже багато чого переосмислила в своїх поглядах на релігію. І мені чомусь здається, що все про що до нас говорить Святе Письмо ми якось завжди сприймаємо досить міфічно та поверхово. Тільки не спаліть мене після цих слів на священному вогні інквізиції. Я справді не думаю, що є щось погане в такому моєму розумінні релігії. Всі ми знаємо, що Бог створив людину за своє подобою. І мені здається в цих словах, а також в тому що ми всі діти Божі, є набагато глибший зміст, а ніж інколи здається. Ось уявіть собі дитину в дит будинку, яка просить Бога про те, щоб в неї були хоч якісь іграшки. Звідки вони можуть з’явитись? Їх можуть тільки подарувати інші люди, люди з не черствими серцями. Ми повинні помагати не тому, що ми так допомагаємо чи чинимо волю Божу. Ми створені для того, щоб допомагати іншим. Ми створенні для того, щоб бути частинками Божої сили. і справа не тільки в матеріалізованих якихось речах. Інколи набагато більше важать наші здатності переконати людину вірити в свої мрії, спонукати її до активних дій. Це наше завдання. Можливо просто ми маємо трохи більше відповідальності за інших людей, а ніж думали до того. Допомагати не просто потрібно, це нормально.
Мені здається, що коли ми нарешті усвідомимо, що несемо відповідальність не тільки за своє життя, а й за життя інших людей, що нас оточують, нам нарешті перестануть бути всі що-небудь винні. Коли ми говоримо, що нам хтось там щось там винен (держава – безкоштовне якісне лікування, сусід – пофарбований тин, викладачі – освіту) ми чомусь нагадуємо іншим про відповідальність за наше життя, при тому, що нічого не говоримо, що ми також відповідальні за їхнє життя, і також багато що (якщо дивитись з такої точки зору) їм завинили.
Знаєте, є багато фраз сказаних Джобсом, які я просто обожнюю. Одна з них, що мені чомусь без упину пригадується в цей момент – ви можете щодня просто ходити на роботу, а можете щодня змінювати світ.
І не смійте вірити, що вам це не під силу 😉
Дякуємо!
Тепер редактори знають.