В попердньому пості про підсумки року я писала, що останнім часом для мене важливою є тема того, як людина само визначається, як вона формує уявлення самої про себе, з чого випливають ці уявлення. Книга Сюзан доволі багато гранна, та одна із ліній, яка мене зачепила найбільше це про те, хто визначає якими мають бути ідеальні/успішні/правильні люди.
Якщо чесно до прочитання цієї книги, мені рідко в голову приходила думка про те, що успіх може бути дуже різним, і людина, яка є успішною людиною може бути різною. Хоча десь тут обман відчувався роками … Коли в голові спробувати уявити собі успішну людину, то кого ми там побачимо (якщо не починати гратись в заперечення з цим текстом, тільки ради того, щоб позаперечувати) – це людина середніх або великих статків, яка впевнена в собі, в хорошій спортивній формі, з гарно розвинутими комунікативними навичками, має хоча б базові навики публічних виступів, хороше почуття гумору та почуття міри, професіонал в якому виді діяльності. Сьюзен починає розповідь в свої книзі з того звідки у нас взялось уявлення, що саме така людина – це успішна людина, і як ці уявлення якимось немислимим чином поширилось на всіх. Адже частина перелічених мною якостей притаманна лише/більше екстравертам. І коли суспільство очікує того, аби людина стала успішною, то вона насправді просить в неї розвинути багато якостей, які більше притаманні екстравертам. Чомусь в цей момент, мені в голові перефразувався відомий вислів Генрі Форда:
У вас може бути будь-яка особистість, якщо ця особистість екстраверт pic.twitter.com/bN4jfrjCKi
— Olena Sovyn (@chorna_kiwka) 4 квітня 2017 р.
Ця книга мене зачепила й особисто дуже глибоко, тому що десь так у 70% ситуацій, які Сюзан описувала я впізнавала свої емоції, впізнавала саму себе (різницю в 30% я списую на те, що я народилась і виховувалась в Україні, де соціальні складнощі просто не довзоляють вирости іншою людиною – принаймні релевантно для часів, в яких жила я). І це було досить дивне відчуття, тому що до цього моменту, я постійно намагалась боротись із деякими із цих проявів, мені було складно, та я себе заставляла вийти із зони комфорту, тому що треба, тому що там велике і світле майбутнє. І справа не в тому, що я перестану так чинити чи переборювати себе, більше в тому, що я була щиро здивована, що якимось людям це може приносити щире задоволення із самого початку. Говорячи про толерантність та різноманіття людей думаємо про колір шкіри, побутову культуру, цінності, мову, сексуальну орієнтацію, та так рідко про те, які люди неймовірно різні на рівні своїх емоцій та сприйняття ситуацій.
Я не маю якоїсь однозначної думки, про те, що вдумливість, спокійність – це ознака того, що людина може краще виконувати роботу чи що вона розумніша, чи що це правильна “модель” для людини, яка виконує інтелектуальну працю. Чого б хотілось, що б соціумі трохи спав тиск на людей, які не такі. І було більше якогось розуміння, що моделі успішності, які спрацювали для інших – це добрі моделі, але те, що ми їх бачимо не робить їх єдиноправильними.
Дуже б радила почитати цю книгу, людям, які відчувають, що їм “потрібно виходити із зони комфорту” надто часто і думають, що в них щось поламано в середині.
P.S. Смішний факт, хоча я впізнала себе десь в 70% ситуацій описаних в книжці – я хіба жартома себе причисляла до інтровертів.
P.P.S. Сюзан сама пише в книзі, що це не стереотипні ярлики, і насправді інтровертивність-екстравертивність це шкала і має ще 100500 відтінків, того що до неї можна чи не потрібно відносити. Так що холівари про “навішування ярликів” тут можна відкласти в сторону.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.