Опинившись вкотре випадково в Києві на початку грудня 2012 року я потрапила на ще одну TEDx подію. І це мабуть фактор в TEDx, який люблю найбільше – фактор випадковості. Це вперше я була присутня на події, основний контент якої складала відео трансляція. І знаєте що? Мені сподобалось.
Я потрапила тільки на дуже не значну частину трансляції – буквально на 2-3 виступи, але один із них був те, ради чого варто було не тільки прийти на подію, а й взагалі приїхати в Київ. Одна із жінок розповідала про стан, коли втрачаєш свої головні життєві орієнтири, коли в одну мить все що було важливе до цього, раптово перестає таким бути. Вона розповідала також про почуття страху, страху визнати, що ти заблудився десь у цьому світі. І саме це почуття нам не дозволяє насправді насолодитись цим станом.
Симпатичне таке відео, яке тоді потрапило в саму точку моїх внутрішніх роздумів. Ця подія відбувалась в “Часописі“, і це були мої перші відвідини креативного простору. Атмосфера і все що там і як там полонили мене і потішили. Бариста запропонував зробити мені лате, а я із задоволенням в перерів між трансляціями поринула у спілкування із новими та старими друзями.
Люблю TEDx – він єднає думки та людей
Дякуємо!
Тепер редактори знають.