І хоча книга ця з’явилась доволі давно, але лише недавно я наважилась її придбати, та прочитати. Чому наважилась? Перша книга Надійки із цієї серії “Теплі історії до кави” вразила мене своїм рівнем душевного тепла, щирості та відвертості. Я читаю Надю в ФБ і дуже добре бачила скільки тепла та любові вона сама вкладала у цю книгу. Підбірка ж історій про шоколад робилась з якимось трохи поспіхом, і я дуже боялась розчаруватись у такій чудовій авторці.
Стандартно книга читалась в поїзді “Львів-Київ”, і спочатку я читала її досить скептично. Читала скептично аж до оповідання про подорож Стамбул. Тоді я зрозуміла, що може і готувалась ця книга трохи й в пришвидшеному темпі, але в неї є те, чого немає в багатьох інших книгах, – душа.
Думаю Надійка сама здогадувалась, що цю книгу будуть усі порівнювати із її попереднім творінням. Що ж ця книжка менш цілісна, і хоча усюди мелькає шоколад, але не він є все ж головною темою книги. Особливо мені запам’яталась остання частина книги про намистинки. В ній головна героїня дає маленькі рецептики щастя своїм подругам, в яких зараз чорні смуги в житті. Чудова підбірка юнацько-жіночої мудрості. Можна читати багато книг про успіх, але вони все ж написані здебільшого чоловіками. І в них так рідко хтось говорить як при отриманні всього чого хочеш в професійному плані, ще й при цьому повноцінно насолоджуватись життям та сімейним щастям. Навіть не так. Як не просто гнатись за своїми цілями, а й просто ще насолоджуватись самим процесом.
Чудова, душевна книжка. І хоча є люди, які пробують критикувати дані книги за приторність усіх історій, для мене вони стали маленькою затишною схованкою та джерелом справжнього жіночого натхнення.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.