Загалом я не дуже фестивальна людина. Ні, навіть не так. Я геть не фестивальна людина 🙂 Мій фестивальнй досвід обмежується ФортМісією, Шешорами та Тарасом Бульбою. І це все було ще хто зна коли.
На TheBestCity.Ua я подалась в основному заради одного – почути вживу Guano Apes. Це музика такого приємного ліцейського минулого, до якого отак хочеться зрідка, але повертатись. І тому таки було вирішено поїхати в мандри.
Фестиваль тривав три дні – з 12 по 14 липня. Протягом всіх цих днів відвідувачів фестивалю розважали різноманітні гурти – Scorpions, Hurts, ВВ, Lacuna Coil і т. д.
Добирались ми на фестиваль з Одеси, де впереддень відбувалась конференція з маркетингу від Яндексу “Одіссея”. Перший день фестивалю потішив мене живенькими ВВ (на жаль, на ТНМК не встигла), приємно здивували “Ночные снайперы”. Вокалістка виявилась неймовірно харизматичною жінкою, а таке я завжди ціную. Слухати і стрибати під Guano Apes було одне задоволення. Правда їхня вокалістка подорослішала і виглядала аж надто мімімі в порівнянні з її попереднім образом. Але хороший рок на те і хороший рок, аби не брав до уваги у що вдягнена людина. “Big in Japan” наспівувала ще весь наступний день. І хоча я не фанат Hurts (для мене в цій музиці бракує важкості та драйву), але хлопці створили на сцені просто неймовірне шоу. Це була єдина історія, цілісна і просто неймовірно вражаюча. Вони не просто вийшли, щоб зіграти, а й щоб здивувати, захопити, розповісти і повести в свій чарівний світ музики. Я зацінила! 🙂
Головна сцена фестивалю
Фото Тараса Демчука (@tdyoma)
Sandra Nasic (Guano Apes)
Фото Тараса Демчука (@tdyoma)
Hurts
Фото Тараса Демчука (@tdyoma)
Оскільки я майже взагалі не слухаю російської музики (якось так склалось історично), то 13 липня фестиваль я прогуляла і натомість поїхала в Донецьк, від части місто подивитись, а частково, аби розвіяти для себе якісь міфи про легендарний “Данецк”.
Висновок №1 – за українську мову там не б’ють.
Висновок №2 – туди варто їхати або на весні, або восени (там шалено спекотно влітку).
Висновок №3 – ніяких пішки від вокзалу в центр – сідайте на тролейбус і не вимахуйтесь, це не Львів.
Місто доволі красиве. Звісно ми подались в легендарний парк кованих скульптур та на Донбас-Арену. Найбільше вразив парк навколо Донбас-Арени. Я такої краси в Україні не бачила, але безлюдність в суботу трохи здивувала. Загальні враження – симпатичне місто, місто з контрастами, але я б в такому жити не змогла. Просто не моє.
Донбас-Арена
В останній день фестивалю – 14 липня – якось несподівано, але ми встигли на всі гурти. Правда перед Scorpions почався шалений дощ, від якого нас не врятувала парасоля. Тому слухали їх мокрими, промерзшими і без дуже великого задоволення. Коли в мене будуть діти, то обов’язково кластиму їм в наплічники на всі фестивальні поїзки дощовики 🙂 А то по мені одразу видно, що не фестивальна я 🙂 з парасолькою. З цього дня найбільше запамятались Lacuna Coil та Enter Shikari. Обидва гурти були хорошими в своєму стилі. Під них гарно стрибалось і танцювалось 🙂
Lacuna Coil
Фото Тараса Демчука (@tdyoma)
Enter Shikari
Фото Тараса Демчука (@tdyoma)
Фото Тараса Демчука (@tdyoma)
Якщо говорити про загальні враження від фестивалю, то на організаційному рівні все зроблено на дуже достойному рівні. Фестивальна валюта, дійства в режимі non-stop, багато точок харчування та пійла (навіть в найначисченіший час пиво можна було купити постоявши в черзі хвилин 10), вміння правильно скористатись всією територією фестивалю. І головне багато води навколо, в якій можна купатись 🙂 Це чудово в таку спектону погоду.
Я могла б писати про певну заполітизованість фестивалю, але мені навіть думати гидко про те, що Олег Скрипка міг продатись, тому про це писати тут не буду. Натомість зазначу, що цікаво було спостерігати за фестивальною культурою південно-східної України. Там немає віку, коли на фестивалі вже не ходять. Послухати рок приходили цілими сімями, і це було далеко не поодиноке явище. Багато хто вибирався туди як на пікнік. Слемились доволі мало, але ефективно 🙂
Спасибі за компанію, каву та їжу @RReverser, @tdyoma, @Ribel та Наталі! 🙂
Окреме спасибі @Ribel, що зловив таку неймовірну мить! Я не люблю фотографуватись, але це фото просто неймовірне!
P.S. Виїжджала в Донецьк доволі рано і це дозволило мені застати в Дніпропетровську ось таку красу:
Дякуємо!
Тепер редактори знають.