Дивна книга, яка просто випадково потрапила мені до рук. І читатись я її взяла, через дивну назву. Як можна написати роман про те, як правильно керувати проектами? Не зважаючи, на моє здивування, вимушена таки визнати – автору це вдалось на 100%. Десь з середини книги, читала її все більше як художню, захоплюючись поворотами в сюжеті та дивними рішеннями. Але незважаючи на те, вичитувала там таки крупинки мудрості, які там безумовно були.
Звісно прочитання цієї книги, зайняло більше часу, а ніж би пішло на те, щоб прочитати 102 правила, які головний герой отримав в результаті. Але! Тут мені загадалась педагогічне кліше, якого ніяк не можу зрозуміти. Коли діти ідуть в університет, їх перестають вчити творчими методами, які використовувались в школі. Якщо в школі, як урок можна організувати вікторину, квест, розслідування і т.д., то у вищих навчальних закладах чомусь таке вважається не дуже доречним. І це мене насправді не перестає дивувати. Адже хіба є люди, яким справді не подобається грати в ігри чи дивитись художній фільм із хорошою сюжетною лінією? Я впевнена, що ні.
Поза сумнівом книга багата на цікаві ідеї (мені найбільше лайкнулась ідея виганяти із наради людину, чий час може бути потрачений краще, а ніж на нараді, і що саме ця людина задає напрямок роздумів для всіх хто залишився). Але книга цікава і саме тим як вона написана, в неї варто не тільки вчитатись,а й вслухатись. Бо можливо ви зможете знайти для себе не тільки нові ідеї для тімбілдінгу, а й ідеї, як пояснити іншим людям, щось, що для них дуже далеке.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.