Цю книжку отримала в подарунок від самого автора Ярослава Панасюка на святкуванні в Києві першого дня народження #КийНет.
Я досить рідко читаю поезію, хоча є автори, творіння яких я перечитувала десятки разів і знаю без пам’яті. Книга Ярослава прочиталась на одному подиху, хоча я здогадуюсь, що більше вона б смакувала разом з кавою щоранку і в нормованих дозах. Поезія справжня та заворожуюча, доволі різна, і при цьому має свій лейтмотив, який тоненькою ниткою йде через всю книгу. Дещо із написаного одразу ж летіло в мій твіттер, адже не можливо було цим не поділитись тут і зараз
Цілуватися це теж саме що йти на розстріл закривати очі щоб не бачити і тільки відчувати via @g1ntonik
— Olena Sovyn (@chorna_kiwka) Грудень 24, 2012
“Хіба має якесь значення зраджує вона тобі чи ні коли ти не знаєш для чого кохатися” via @g1ntonik
— Olena Sovyn (@chorna_kiwka) Грудень 24, 2012
Завжди по іншому читається книгу, коли знаєш автора чи особисто, чи хоча б через соц мережі. Я вже це помітила за собою читаючи “Теплі історії до кави“. Завжди відчуваєш більше емоцій автора, а ніж шукаєш у творіннях відображення самої себе та власних почуттів.
Десь недавно Ангелінка в одному із своїх інтерв’ю розповідала про книги, які вона читає останнім часом. Мені тоді особливо сподобались її слова, що душа черствіє без художньої літератури. Я би навіть додала більше, душа черствіє без якісної художньої літератури. Творінь, які не тільки відкривають широту почуттів різних людей з різними точками зору на світ, а й заставляють мислити та шукати себе справжніх.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.